Читать «Кораловий острів» онлайн - страница 7

— Ні, на друзки його не розбило, але він пішов на дно, — відповів Джек. — Як я вже казав, корабель ударився об рифи там, де острів виступає в океан, і йому проламало біля носа днище. Другий вал змив корабля з рифу, і його понесло до підвітряного боку острова. Ті бідолахи в човні відчайдушно гребли, силкуючись його наздогнати, та ба! — вони були ще далеко, як корабель набрався води й потонув. А потім уже вони спробували досягти острова.

Коли Джек розповів нам, що він бачив, запала довга мовчанка. Без сумніву, кожен з нас трьох обмірковував наше незвичайне становище. Щодо мене, то мої роздуми були не дуже веселі. Я знав, що ми опинилися на острові, —про це повідомив нас Джек, — але чи був він залюднений, чи ні? Якщо залюднений, то нас засмажать живцем і з'їдять, я був певен того, бо доволі наслухався страшних розповідей про остров'ян південних морів. Якщо ж безлюдний, то нам загрожує голодна смерть. «От якби наш корабель застряв на рифах, — думав я, — тоді б нам повелося краще: ми забрали б харчі та знаряддя і вибудували б собі яке-небудь житло. А так — ой леле, ми загинули!» Останні слова я з великого розпачу вимовив уголос.

— Загинули? Та що ти, Релфе! — вигукнув Джек, і на його лагідному обличчі заграла усмішка. — Скажи краще — врятовані. Думки твої звернули не в той бік, і ти дійшов неправильних висновків.

— А знаєш, яких висновків дійшов я? — запитав Пітер. — Я вважаю, що це просто чудово, що ми ще зроду не мали такої лепської нагоди і що перед нами відкриваються такі можливості, про які годі навіть мріяти іншим молодим матросам. У нашому розпорядженні цілий острів. Ми проголосимо його власністю корони й запропонуємо тубільцям свої послуги. І, звісно, зробимо блискучу кар'єру. Ти, Джеку, станеш королем, Релф обійме посаду прем'єр-міністра, а я буду…

— Придворним блазнем, — підказав Джек.

— Ні, — відповів Пітер. — Я обійдуся без звання. Я буду орудувати особливо важливими державними справами. Розумієш, Джеку, мені дуже кортить одержувати велику платню і нічого не робити.

— А якщо на острові немає тубільців?

— Тоді ми збудуємо прегарну віллу, насадимо навколо чудовий садок, що ряснітиме найпишнішими тропічними квітами, будемо обробляти землю, садити, сіяти, жати, їсти, спати й розважатися.

— Годі нам жартувати, — споважнів Джек. Як я спостеріг, це завжди спиняло легкодумного Пітера, що полюбляв стругати дотепи з кожнісінького приводу. — Ми й справді вскочили в халепу. Якщо острів безлюдний, нам доведеться жити, як тим диким звірам, бо в нас немає жодного знаряддя — навіть ножа.

— Е ні, ніж у нас є, — мовив Пітер, застромивши руку в кишеню і витягаючи складаного ножика з одним лезом, та й то зламаним.

— Ну що ж, краще такий, аніж ніякого, — сказав Джек, зводячись на рівні ноги. — Та слухайте-но, хлопці: ми гайнуємо час на розмови, замість того, щоб узятися до діла. Ти, Релфе, здається, вже очуняв і зможеш так-сяк ходити. Тож подивімося, що в нас є в кишенях, та вилізьмо на який-небудь горб — позирнемо, куди нас закинула доля, бо чи добрий наш острів, чи поганий, а він, очевидячки, довгенько нам за оселю правитиме.