Читать «Останній рейс» онлайн - страница 109
Вениамин Ефимович Росин
— Молодець! Узнав прізвище, — похвалив Володя.
— Це що! Слухайте далі. Пішли вони, а я за ними. Розмовляють про погоду, про огірки… Загалом, про всяку всячину. Нічого цікавого, йшли, йшли, потім Шкарбун каже: «Ну, до побачення. Я вже вдома», — і в хвіртку. Жінка пішла, в будинку Шкарбуна світло з'явилося. Я до вікна. Нічого не видно. Фіранка заважає. Я — так і сяк — не видно.
Спробував через паркан, а там здоровенний пес бігає. Отакий, — Діма високо підніс руку. — З теля.
— З теля? — скептично посміхнувся Альоша.
— Не віриш? Читав Конан Дойля «Записки Шерлока Холмса?» Справді, наче собака Баскервілей…
— Не заважай, Альошко! — попросив Володя.
— Що його робити? Бачу — височезний дуб. По стовбуру не видерешся, а гілки високо. Оглядівся на всі боки. Жердини біля сусіднього паркану звалені. Витягнув якнайтовщу, приставив до дерева і сяк-так видряпався на гілку. Подивився у вікно — повна перспектива. Стоїть Шкарбун навколішки, кітель скинув, в одній майці копирсається в грубці. Навіть голову встромив. «Димар забився», — думаю. А він весь у сажі виліз, у руках глечик.
— Глечик? — закліпав Володя. — З молоком?
Діма насмішкувато прискалив око.
— З молоком?.. Із золотом!
В Альоші і Володі й очі округлилися.
— Висипав — ціла гора! Запустив Шкарбун руки в золото і сидить, не поворухнеться… А потім назад у глечик зсипав, взяв його і вийшов. Не встиг я зміркувати, як бути, а Шкарбун уже на ганку і ліхтар у нього в руках — «Летюча миша». Прикрутив він гніт —і на вулицю. Озирнувся довкола і знову у двір. Відсунув собачу конуру і почав копати яму… Ліхтар горить ледь-ледь, нічого не розбереш. Але тут пощастило: визирнув місяць. Бачу — поставив глечик у яму, землею засипає… Зсунув конуру на те саме місце і пішов у будинок. Тільки-но я зібрався злазити, чую чиїсь кроки. Знаєте, хто прийшов?
— Уявлення не маю, — знизав плечима Володя.
— Так ось… — Діма для більшого ефекту навмисне затягнув паузу, — прийшов…
— Чого ти тягнеш? — обурився Альоша.
— Той! У білому піджаку! За яким ти стежив!
— Як же він там опинився? — здивувався Альоша.
— Ти повинен знати, ти за ним стежив.
Не витримавши допитливих поглядів товаришів, Альоша почервонів.
— Я його загубив з очей…
Діма аж схопився з лавки від збудження.
— У нього пістолет! Він його віддав Шкарбунові…
Діма ще розказував, що додому він повернувся о четвертій годині ранку, що йому здорово перепало і батько категорично заборонив виходити з дому. Але Альоша вже слухав неуважно. Після розповіді Діми положення зовсім змінилося. Він не хотів наражати друзів на небезпеку, але не з його вини із цього нічого не вийшло. Більше того — він тепер зобов'язаний попередити їх. І Альоша розповів про свої пригоди минулої ночі.
Володя зняв окуляри, протер їх кінчиком носової хусточки.
— Ми повинні зараз же піти в міліцію і заявити про все, — рішуче сказав він.
— Що ти там заявиш? — спитав Діма. — Те, що бачив ти і Альоша.