Читать «Останній рейс» онлайн - страница 107

— Чого він приходив? — спитав Луговий.

— Не знаю… Коли він приходив, мене Петя випроваджав. Щоправда, у неділю підслухала. Нічого особливого… якогось Опанаса згадували… Про листа… про Баку говорили…

Луговий поклав на стіл три фотокартки. Серед них була фотографія Поніманського, взята з його особової справи.

— Еге ж, еге ж, оцей бував, — ткнула вона пальцем у фотографію Поніманського. — Він самий, Михайло Семенович.

Тетериху відвели в камеру.

Андрій Остапович запалив. Знову Поніманський. Які ж стосунки між ним і Тетерею? Звичайна дружба чи щось інше? Судячи із слів Кульбича, люди вони різного кругозору, інтересів… А якщо їхній зв'язок має злочинний характер?.. Простіше довідатися у самого Поніманського… Але про виклик Поніманського нема чого й думати до закінчення ревізії…»

Луговий підсунув томик Блока і, подовгу зупиняючись на кожній сторінці, заглибився у вивчення записів Тетері…

Нечутно відчинилися двері.

— Доброго здоров'я, товаришу полковник! — усміхаючись, привітався Єлізаров.

Луговий відклав книжку і підвівся назустріч комісарові.

— Добрий день, Кириле Романовичу.

— Щойно з міськкому партії. Питають, коли ми закінчимо розслідування. Пообіцяв до першого серпня. Як гадаєш, товаришу полковник, управимося вчасно?

— Але чого ви вдруге називаєте мене полковником?

— Вчора підписано постанову Ради Міністрів республіки про присвоєння тобі звання полковника міліції. Від щирого серця поздоровляю. — Він міцно потис руку Луговому. — Мені сказали, що ти шукав мене?

Луговий розповів про обшук в будинку Тетері, про засідку, про напад на Сахна, про допит дружини Тетері.

— Для охорони сім'ї Сахна сьогодні вранці під виглядом сина його однополчанина в них оселився лейтенант Олійник. Він нібито приїхав у наше місто складати вступні екзамени до художнього інституту.

— Що ж, непогано, — схвалив Єлізаров. — Здається, Олійник і справді захоплюється живописом.

— Авжеж.

— Ми попередили Сахна, що про справжню роль Олійника не повинен знати ніхто, навіть його рідні.

— А не здогадаються?

— Навряд. Я зв'язався прямим проводом з Новосибірськом і попросив наших колег надіслати телеграму Сахну від імені його фронтового друга. Вночі Олійник поїхав на станцію Міжгірську, там сів на новосибірський поїзд і був зустрінутий на вокзалі Сахном та його дружиною. Сахну ми тимчасово видали пістолет.

— Вірно. А із зброєю він уміє поводитись?

— Колишній фронтовик…

— Здається, я перебив твоє заняття… Щось важливе, серйозне?

— Я сьогодні немовби Жан Шампольйон… Лише з тією різницею, що він розгадував єгипетські ієрогліфи на Розеттському камені, а я — Тетерині карлючки, — пожартував Луговий.

— Успішні твої археографічні дослідження?

— Погляньте, — Андрій Остапович розгорнув 87 сторінку. — Він написав «ОСМ 300 крб». Очевидно, «ОСМ» — ініціали спільника, бо мова йде про гроші. Або Тетеря винен цьому «ОСМ» триста карбованців, або навпаки. На 124 сторінці «СО 1750 к. — … Не думаю, щоб Тетеря свідомо переставив перші дві літери. Напевно, він має на увазі іншого учасника зграї. Але припустимо, це не так. Тетеря помилився, переплутав літери. — Андрій Остапович перегорнув ще з десяток сторінок. — Бачите, ось тут — теж «СО 830 к.» і нижче «СО 3695 к», а ось тепер «ОСМ 110 рат.» Так що гадаю, мова йде про двох співучасників зграї: «СО» і «ОСМ».