Читать «Останній рейс» онлайн - страница 111
Вениамин Ефимович Росин
— Хвилин на п'ятнадцять можу затриматись. А що таке?
Чернушкін коротко переказав суть своєї розмови з Поніманським.
— Н-да… — закрутив головою Макогон. — Ну й халепа… Тобі добре — знявся та й шукай вітра в полі. А в мене жінка, дочка…
— Думаєш, у мене сім'ї не було? — мимоволі вихопилося в Чернушкіна. — Припече — рідну матір забудеш… Начхати на Поніманського, Шкарбуна, Тетерю і, поки не пізно, ад'ю!
— Ти ж їм пообіцяв.
— Мало що я кому обіцяв.
— Адже їх можуть посадити.
— А мені яке діло? Хай самі викручуються.
— Якщо ти їм допоможеш, вони в боргу не залишаться. Віддячать.
— Я бачу, ти занадто турботливий став… — підозріло зиркнув Чернушкін на Макогона. — Праведник… Давай грати відкрито, без манівців, напрямки. Не про них, про себе турбуєшся…
— Не без того… І про себе турбуюсь. Тебе теж по маківці вдарять, якщо…
— Словом, радиш допомогти. Що ж, спробую… Випадком не знаєш, як звати сина ревізора?
— Звідки ти знаєш, що в нього є син?.. На дідька тобі здався цей хлопчисько?
— Не ображайся, Опанасе, але ти без уяви, фантазії. Адже через сина можна добратися до батька.
— Розумію, не дурний! — огризнувся Макогон. — Але твоя витівка не вигорить, тут не Америка.
— До чого тут Америка?
— Тільки що по радіо передавали оповідання американського письменника… дай пригадати… прізвище в нього хитромудре… ага! О’Генрі. Так от у нього там двоє вкрали хлоп'я мільйонера, викуп вимагали. У нас би спробували, — міліція відразу злапає…
— Потрібен мені твій О’Генрі! Самотужки щось вигадаєм… Познайомлюся з сином, поведу його кілька разів до нас у цирк та за куліси, покажу три-чотири фокуси, от він в мене й повірить, як у господа бога. А потім і до самого під'їду. Запрошу, ніби між іншим, до Шкарбуна в Ясне і тишком-нишком відправлю його на той світ.
— На словах нібито все гладенько, а як не вийде?.. — із сумнівом промовив Макогон.
— Засіб випробуваний, осічки не давав, — з хвастощами запевнив Чернушкін.
— Де ж тобі довелось?
— Було, голубе, було, — Чернушкін поплескав Макогона по гострому коліну. — Багато знатимеш — рано постарієш.
… В 1942 році, дезертирувавши з Червоної Армії, Чернушкін здався в полон. В таборі для радянських військовополонених він видавав політпрацівників, комсомольців, комуністів. Потім Чернушкіна, як одного з кращих агентів гестапо, перекинули в одне обласне місто, де успішно діяли підпільники, під виглядом офіцера Радянської Армії, що втік з німецького концтабору. Знаючи десяток простих фокусів, Чернушкін, улаштовуючи на вулицях, у дворах невеликі видовища, заводив знайомства з людьми, показував сфабриковані в гестапо партквиток і посвідчення особи радянського командира і просив зв'язати його з партизанами. Провокаторові вдалося скористатися довірливістю людей і пролізти в підпільну організацію. За його донесенням гітлерівці арештували і замучили в катівнях гестапо майже всіх її учасників…
… З самого ранку Віті не пощастило. За сніданком батько прочитав телеграму: «Анатолій виїхав новосибірським вагон сім крп прошу зустріти прийняти крп обіймаю цілую Максим».
— Чи ба! Від Олійника! — вигукнув Валентин Филимонович. — Цілу війну з ним пройшов пліч-о-пліч, з одного казана їли. Анатолія ось таким знав, під стіл пішки ходив. Поспішайте, підемо зустрічати. Новосибірський поїзд прибуває о восьмій двадцять.