Читать «Морське вовченя» онлайн - страница 95

Звичайно, мені було не до веселощів у той час, але чомусь на думку сплила дивна смерть герцога Кларенса, який забажав, щоб його втопили в бочці з мальвазією.

Ця незвичайна повінь зникла так же швидко, як і з'явилася. Внизу було досить місця, і за кілька секунд вина ніби й не було — воно збігло під дошки й змішалося з трюмною водою. Увесь мій одяг просякнув спиртом. Алкоголь випаровувався, і дихати було важко.

Саме в той час ніс корабля високо знявся на хвилях, бочка перехилилась, і за якісь десять хвилин у ній не лишилось ні краплини.

Далі чекати нічого. Для мого худого тіла не потрібен був великий отвір, щоб залізти в бочку. Дірки, що утворилась, цілком вистачало для мене. І тому, накашлявшись і начхавшись, я протиснувся всередину.

Насамперед я намацав чіпка, гадаючи, що звідси найкраще починати різати клепку: готовий отвір значно полегшував роботу. Я досить легко знайшов його; на щастя, він був не вгорі, як я гадав, а збоку, на достатній висоті. Склавши ножа, я почав бити колодочкою по чіпку. Кількома ударами мені вдалося вибити його, і я заходився різати дошку.

Незабаром я відчув, що сили мої дивовижно зросли. Щойно такий слабосилий, зараз я, здавалось, можу вибивати дошки, навіть не надрізаючи їх. Настрій поліпшився, я нібито розважався, а не працював, і зовсім не цікавився результатом своєї роботи. Пригадую, що я насвистував і навіть співав. Зовсім зникло відчуття смертельної небезпеки, і всі випробування, через які мені довелося пройти, здавались плодом хворобливої уяви — химерною фантазією, а може, й просто сном.

Тут мені чомусь страшенно захотілося пити, і я почав борсатися в бочці, щоб якось вилізти і дістатись до води. Здається, я таки виліз, але, вбийте, — не скажу, чи пив я воду, чи ні. Власне, з тієї хвилини я взагалі нічого не пам'ятаю, бо раптом втратив свідомість.

Розділ ХLIХ

НОВА НЕБЕЗПЕКА

Я був без пам'яті протягом кількох годин, і мене навіть не мучили, як бувало, уві сні кошмари. Однак коли я опритомнів, то в мене було таке відчуття, ніби я кинутий у безмежний простір і, неспроможний спинитися, швидко лечу вперед чи падаю з страшної височини. Це було надзвичайно неприємне почуття, і мною оволодів страх.

На щастя, воно швидко минулось. Коли я спробував підвестись, муки мої зменшились і, нарешті, зовсім зникли. Натомість з'явились нудота і страшний біль у голові. Невже це морська хвороба? Ні. Я вже призвичаївся і не боявся качки. Навіть шторми я переносив легко, а зараз море було майже спокійне. Повівав свіжий, але не сильний вітерець, і корабель плавно йшов своїм курсом.

Невже це несподіваний і жорстокий приступ лихоманки? А може, я знепритомнів від виснаження? Але ж, здається, ні. Мені вже доводилось пережити і те, і друге, але це щось нове, ні на що не схоже.

Я зовсім розгубився і не знав, що думати про свою хворобу. Та незабаром думки прояснились, і мені все стало ясно — я був п'яним!

Справді п'яним, хоч і не пив ні вина, ні віскі. Я відчував до них якусь огиду. Правда, тут повно бренді, — і я мало не втонув у ньому, власне, було повно, бо зараз усе пішло вниз і змішалося з трюмною водою, але я все-таки не пам'ятаю, щоб випив хоч краплину. Правда, в рот мені потрапило трохи бренді — ковток чи краплинка, коли мене залило потоком, однак від такої кількості не можна сп'яніти, якби це був навіть найміцніший напій. Неможливо! Я сп'янів не від цього.