Читать «Морське вовченя» онлайн - страница 83

Якийсь час я сидів пригнічений, поки, нарешті, не зрозумів цього. Вони пролізли не крізь щілину, заткнуту курткою, а розшукали інші ходи, які я позатикав сукном. Клапті тканини виявились малими, і пацюки витягли їх зубами.

Так ось як вони пробрались до мене! Але моя тривога від цього не зменшилась. Навпаки, вона зросла. Чому ці тварюки так настирливо переслідують мене? Чого їм треба в моїй комірчині? Чи їм мало місця на кораблі? Може, вони хочуть загризти й з'їсти мене?

Чим же ще можна це пояснити?

Страх перед таким кінцем додав мені енергії. По годиннику я визначив, що спав не більше години, але не міг заснути знову, не забезпечивши себе від пацюків.

Тому я почав готувати свою фортецю для оборони. З усіх щілин я повитягав невеликі клапті сукна і замінив їх більшими. Я навіть пішов на те, що вийняв усі галети з ящика, щоб дістати кілька сувоїв сукна на «затички». Потім поклав галети на своє місце і позатикав усі отвори. Найбільше довелося мені попрацювати біля ящика, бо тут було чимало найрізноманітніших щілин. Але я знайшов вихід, поставивши великий сувій сукна і закривши ним отвір, крізь який пролазив сам, коли, собі на лихо, потрапив в трюм. З цього боку тепер усе було щільно закрито, жодна жива істота не змогла б його обминути.

Єдиною хибою цього укріплення було те, що сукно не давало мені доступу до галет, але я подумав про це раніше і заздалегідь заніс усередину комірчини запас на тиждень або й два. Коли я їх поїм, то зможу відсунути сувій і, перш ніж пацюки встигнуть добратись до щілини, зробити запас ще на тиждень.

Цілих дві години пішло на всі ці приготування. Я працював ретельно, намагаючись якнайкраще укріпити стіни своєї фортеці. І варто було. Адже від цього залежало моє життя.

Зробивши все, я, задоволений, ліг спати. Тепер я був певен, що висплюсь по-справжньому!

Розділ ХLII

ДОВГОЖДАНИЙ МІЦНИЙ СОН

Я не помилився — я справді проспав цілих дванадцять годин, хоч і не без примарних снів. Мені увесь час ввижались жорстокі сутички з крабами та пацюками. Сон не освіжив мене, хоч я спав довго. Однак було приємно, прокинувшись, переконатись, що непрохані гості не навідалися і в моїх укріпленнях не виявилось слабкого місця. Я все обмацав і знайшов кожну річ на своєму місці.

Кілька днів я прожив порівняно спокійно. Я вже не боявся пацюків, хоч і знав, що вони поблизу. В тиху погоду — а вона тривала довго — я чув, як ці тварюки вовтузилися за бочками, гасали поміж ящиками. Іноді до мене долинав такий страшний вереск, ніби вони гризлися між собою. Але ці звуки вже не лякали мене, бо я чомусь був певен, що вони сюди не доберуться. Коли ж мені довелось відсунути той чи інший сувій, якими була заставлена комірчина, я мерщій ставив його на місце, перш ніж якийсь пацюк міг помітити отвір.

Мені було дуже незручно в закритій комірчині. Стояла спека, свіже повітря не доходило до моєї камери, і я часом почував себе ніби всередині натопленої печі. Мабуть, ми саме перетинали екватор, або принаймні зону тропіків, — ось чому було так тихо — адже в цих широтах шторми бувають значно рідше, ніж в так званих помірних зонах.