Читать «Морське вовченя» онлайн - страница 32

Невдовзі я переконався, що все буде саме так, і водночас виробив новий, кращий план. Треба повернутися додому з Джоном, а тікати вже звідти.

Намагаючись ні в якому разі не виявити своїх намірів перед Джоном і не викликати в нього підозри, я сів у візок поряд з ним, і ми поїхали назад у село. Я повернувся додому з таким спокійним виглядом, ніби на душі і мене було так само, як тоді, коли я вранці їхав у місто.

Розділ XV

ВТЕЧА З ДОМУ

Коли ми приїхали на ферму, було майже поночі, і решту вечора я намагався поводитись так, ніби нічого особливого в мене й на думці не було. Родичі й мешканці ферми не здогадувались про той великий план, що пік мені груди і від якого стискалося серце.

Були хвилини, коли я починав шкодувати, що прийняв таке рішення. Дивлячись на знайомі обличчя домашніх, — адже як-не-як це була моя родина, — думаючи, що, можливо, ніколи їх більше не побачу, і що дехто з них побиватиметься за мною, що я обдурюю їх, а вони нічого не підозрюють про мої таємні наміри, я був ладен відмовитись від свого задуму.

В хвилини таких вагань мені страшенно хотілось поділитися з ким-небудь своєю таємницею, і якби хтось порадив мені не залишати домівки, я послухав би його, хоч кінець кінцем любов до води все одно змусила б мене втекти в море.

Ви, звісно, дивуєтесь, що, бувши в такому настрої, я не розшукав Гаррі Блю і не порадився з ним. Ах, я неодмінно зробив би це, якби Гаррі був поблизу, та молодому човняреві набридло плавати вздовж берега бухти, і кілька місяців тому він продав човна й найнявся матросом на корабель. Можливо, що мене не так тягло б у море, якби Гаррі Блю був тут. Але відтоді, як він поїхав, мені дуже кортіло вчинити так, як він, і я не міг дивитись у відкрите море без хвилювання. Неможливо пояснити це почуття. В'язню, який дивиться крізь грати, мабуть, не так пристрасно хочеться бути на волі, як мені хотілось бути далеко-далеко звідси, серед безмежної рівнини океану. Якби була можливість порадитись з молодим човнярем, я, мабуть, вчинив би не так, але він, повторюю, поплив на кораблі.

І тепер у мене не було друга, з яким я міг би поділитися таємницею. Правда, на фермі жив один хлопець, наймит, якому, на мій погляд, можна було довіритись. Він мені дуже подобався, і, здається, я йому теж. Разів з двадцять я відкривав рота, щоб розповісти йому про свій намір, і стільки ж разів пересилював себе. Я не боявся, що він негайно зрадить мене і розповість про план втечі, але мені здавалось, що він почне умовляти залишитись на фермі, і якщо я не погоджусь, викриє мене. Отже, не було рації шукати в нього поради, і я нічого йому не сказав.