Читать «Я 11–17... Небезпечний маршрут» онлайн - страница 27

За рогом він сів за руль малолітражного «оппеля», відчинив дверцята і вказав Дементьєву на місце поряд з собою. Пахло бензином і одеколоном.

— Скільки ящиків?

— Сімдесят дев'ять.

Брандт витяг з-під сидіння блокнот, вирвав з нього сторінку і розгонисто написав: «Одержано 79 ящиків спеціального вантажу».

— Ви забули підписатися, — суворо сказав Дементьєв, прочитавши записку.

Брандт подивився нерухомими очима:

— Віддайте це Мельху, і все. Можете йти.

— У порт мені їхати не треба?

— Ні. — Брандт відчинив дверцята. — До побачення.

«Оппель» зірвався з місця і зник. За ним рушили грузовики з ящиками.

Дементьєв повернувся у відділ і в коридорі зустрівся з майором Занделем.

— Як справи, Рюкерт? — поспіхом запитав Зандель і, озирнувшись навкруги, тихо сказав: — По-дружньому раджу: потурбуйтеся, щоб разом з ящиками забрали і вас.

— Не розумію, — сухо мовив Дементьєв.

— Я сказав досить ясно. — Зандель вклонився і пішов коридором.

Дементьєв зайшов у кабінет Мельха. Хвилин п'ять йому довелося стояти, чекаючи, поки Мельх закінчить розмову по телефону. Говорив він короткими словами: «Так…», «Так…», «Ні…», «Так…». Поклавши трубку, Мельх узяв у Дементьєва розписку Брандта, уважно її прочитав, зробив якісь позначки в своїй записній книжечці, а потім ретельно спалив розписку в попільниці. Нарешті він підвів очі на Дементьєва, що стояв перед ним:

— Ви хочете щось сказати?

— Ні… Хіба тільки те, що ваш Брандт міг би бути трохи ввічливішим.

Мельх посміхнувся:

— Я ж пояснював вам: він людина гестапо. У них ввічливість — недолік! Між іншим, саме він обов'язково хотів вас перевірити, коли ви до мене поступили.

— Значить, я відповідаю тільки за вантаження ящиків на машини?

— Так.

— Але, на мій погляд, цю роботу може виконати рядовий солдат.

— Он як? — Мельх підвівся. — У воєнній машині рейху ви, капітане Рюкерт, і є рядовий солдат! — підвищивши голос, сказав він.

— Ви не зрозуміли мене. Я просто хочу бути вам більше корисним! — Дементьєв виструнчився. Він зрозумів, що переграв, і намагався виправити становище.

— Це інша справа, — згодився Мельх. — Тоді їдьте ось на цю адресу з моєю машиною. Там проводить операцію капітан Лемке. Він мав доповісти про закінчення справи ще опівдні. Зараз — чотирнадцять двадцять. З'ясуйте, чому він затримався, і, якщо побачите з його боку нерозпорядність, від мого імені накажіть йому передати операцію вам, а він хай Негайно прибуде до мене.

— Зрозуміло. — Дементьєв повернувся і швидко вийшов з кабінету.

Капітанові Лемке було доручено упакувати і відправити в порт цінні фонди центральної бібліотеки, але він зустрів організований опір працівників бібліотеки, що вночі забарикадувалися в глибокому підвальному приміщенні і нікого туди не впускали. Дементьєв застав капітана Лемке, коли той, розгубившись, стояв перед товстими, оббитими залізом дверима в підвал. Солдати гатили в двері прикладами автоматів. Дементьєв миттю оцінив обстановку.

— Ви капітан Лемке? Мельх наказав вам повернутися у відділ. Своїх солдатів заберіть. Сюди йдуть мої люди, які вміють працювати… Що це за ящики лежать у дворі?