Читать «Я 11–17... Небезпечний маршрут» онлайн - страница 25

«Я 11–17. Евакуація починається, можливо, сьогодні вночі. Точних даних поки що не маю…»

Упакувавши чемодан, Дементьєв ліг на диван і задумався… Цікаво, чому про початок евакуації військ Мельх Занделю сказав, а йому — ні? А втім, — в кінці дня вони просто не бачились. Та це й не дуже важливо. Найголовніше: чи зможе він завтра потрапити в порт? Тривога довго не давала Дементьєву заснути.

Він уявив собі, як полковник Довгальов читає зараз його першу радіограму. Права брова у полковника піднімається вище за ліву — це завжди, коли він сердиться. Справді, хіба можна так повідомляти? «Можливо, починається…» Але розвідник мусить повідомляти тільки те, що він знає. Ні слова домислу! Дементьєв нещадно виганяв із своєї розвідроти кожного, хто, доповідаючи після виконаного завдання, намагався хоч трохи фантазувати. «Ви мені не потрібні, — говорив Дементьєв. — Ви не розумієте, що найменша ваша неточність може коштувати солдатам крові». Сам Дементьєв був надзвичайно точний. Одного разу, перебуваючи у ворожому тилу, він пристрілив гітлерівського полковника. Доповідаючи про це начальству, він сказав так: «Думаю, що це був полковник. Але не певний. Адже шинель з відзнаками полковника міг випадково або помилково одягти і хтось інший». — «Може, її генерал одягнув?» — засміявся начальник. «Може, й генерал», — зовсім серйозно згодився Дементьєв. З того часу в розвідроті ходив жарт. Притягне хтось «язика», у нього питають: «Кого спіймав?» Розвідник відповідає: «По шинелі наче рядовий, а проте — може, й генерал…»

Ні, ні, точність насамперед. Адже майор Зандель про початок евакуації сказав нетвердо. Він сказав: «Здається, сьогодні…» Більше ніяких підтверджень немає. Якщо не вставити слово «можливо», це значить, що полковник Довгальов одразу сповістить командування про початок евакуації. Надійде наказ авіації йти навперейми кораблям. Рискуючи життям, літаками, льотчики прориватимуться крізь зенітний вогонь лінії фронту. Назустріч їм вилетять ворожі винищувачі. Льотчики прорвуться до моря, а там немає нічого… Ні, ні, це слово «можливо» коштує надто дорого, щоб легковажно поставитись до нього. Так, евакуація починається. І, може, вже сьогодні вночі. Але точно він не знає. Не знає, і все…

9

Посильний солдат від Мельха підняв Дементьєва о шостій годині ранку. Коли Дементьєв прийшов у відділ, там були вже майже всі офіцери. Мельх давав накази, і офіцери майже бігом залишали його кабінет. Дементьєв ждав своєї черги, але Мельх ніби не помічав його. Закінчивши розмову з одним із офіцерів, Мельх повернувся до Дементьєва:

— Погасіть світло і підніміть штори.

Великий кабінет залило синювате ранкове світло. За вікном сипав мокрий сніг. Обличчя у всіх посіріли.

І ось у кабінеті залишилися тільки Мельх і Дементьєв.

— Капітане Рюкерт, з вами у мене особлива розмова… — Мельх вийшов з-за столу і сів у крісло навпроти Дементьєва. — Саме з вами, бо із усієї цієї когорти, — Мельх презирливо кивнув на порожні стільці, — тільки у вашій особі я бачу людину, котра знає, що таке наказ, і не любить питати зайвого. — Він говорив, не відриваючи очей від Дементьєва. — Загибель нашої імперії — маячня істериків. Цього не буде, капітане, якщо навіть росіяни розітруть на порох Берлін, якщо навіть вони виграють війну! Є люди, які її піднімуть так швидко, що ті самі ж росіяни не встигнуть опам'ятатись. Але ви розумієте, капітане, що зробити це голими руками не можна. Ці люди мусять мати кошти, щоб знову розпочати свою велику справу. Так ось, їм, цим людям, ми й відправляємо звідси все найцінніше. За це відповідає наш відділ — я і ви.