Читать «Я 11–17... Небезпечний маршрут» онлайн - страница 24

Вийшовши на площу, він вилаяв себе найгіршими словами: схвильований звісткою про початок евакуації, він вирушив за рацією, зовсім не подумавши, що тут його можуть підстерігати дуже небезпечні несподіванки. Просто дивно, що все минуло так щасливо. Та не встиг Дементьєв подумати про це, як перед ним, мов з-під землі, виросли два патрулі. Дементьєв сказав пароль, але солдати дороги йому не давали і про щось перешіптувались.

Командування оточених військ, побоюючись самовільної посадки офіцерів на транспорти, наказало комендатурі звернути особливу увагу на підозрілих військових. Дементьєв, що йшов у бік порту з чемоданом, викликав у патруля явну підозру. Солдати порадились і запропонували Дементьєву разом з ними йти в комендатуру.

— Якщо це необхідно, ходімте, — спокійно сказав Дементьєв.

Комендатури він не боявся — його легальне становище було досить надійне. Крім того, він догадувався, чому викликав підозру патрульних, їх, звичайно, бентежив чемодан. Черговому комендантові можна навіть дозволити заглянути всередину чемодана. Він побачить там чисту білизну, бритвений прибор, рушник, примірник «Майн кампф», ілюстровані журнали, розшарпану книжку… А рація надійно схована між стінками подвійного дна чемодана. Словом, Дементьєв ішов за патрулем, не відчуваючи особливої тривоги.

У комендатурі вже було кілька затриманих патрулями офіцерів. Їх по черзі запрошували в кабінет чергового коменданта. Викликали, нарешті, і Дементьєва. Він увійшов у кімнату з чемоданом. Черговий комендант глузливо глянув на нього:

— Ваші документи…

Дементьєв подав документи, і комендант довго їх роздивлявся.

— Так… А куди ж це ви зібрались?

— Перебираюсь з тимчасового житла на постійне. З готелю на приватну квартиру, де трохи дешевше.

— В якому готелі ви жили?

— «Брістоль», номер триста п'ятий.

Комендант подзвонив у готель і переконався, що затриманий говорить правду.

— Куди саме ви йшли?

— Бастіонна, чотири, квартира дев'ять.

Комендант викликав патрульних, які затримали Дементьєва:

— Де ви затримали капітана?

— На розі Бастіонної.

— Проведіть капітана до його квартири. Допоможіть донести чемодан… Пробачте, капітане, але служба це служба.

— Я все розумію. До побачення…

Патрульні йшли поруч Дементьєва; один з них ніс чемодан. Раптом Дементьєву пригадалися слова Маяковського: «Моргнув одним оком носій кмітливо — хоч речі знесе вам задарма». Дементьєв не втримався і засміявся.

Солдат, що ніс чемодан, зніяковіло промовив:

— Нам наказали, пане капітан. Наша справа така — накажуть, то виконуй.

— Нічого, нічого, солдате. На військовій службі всяке буває, я розумію…

І все-таки солдати дійшли з Дементьєвим до самих дверей квартири. Одне з двох: або вони хотіли вислужитись перед ним, або ж комендант наказав їм перевірити, чи піде капітан на названу ним адресу. Коли Дементьєв відімкнув двері своїм ключем, солдати побажали йому на добраніч і пішли, гупаючи по східцях важкими чобітьми.

Замкнувшись у своїй кімнаті, Дементьєв швидко встановив рацію і передав коротку радіограму: