Читать «Я 11–17... Небезпечний маршрут» онлайн - страница 125

— Ну, і в якому стані справа зараз? — поспішив розрядити обстановку полковник.

— Він уже кілька днів веде переговори з директором свого інституту. Повинен сьогодні-завтра остаточно домовитись.

— Коли він має прийти до вас?

— Сказав, що сьогодні в мене ночуватиме. А коли прийде — не сказав. Адже я запропонував йому жити поки що в мене.

— Так ось, товаришу Аксенчук, — помовчавши, почав полковник Астангов, — ви повинні знати все. Ми вам довіряємо і нічого приховувати од вас не збираємось: людина, про яку ви нам розказали, небезпечний ворог нашої Батьківщини… Так, так! Ворог небезпечний і хитрий. І він хоче використати вас у своєму злочинному задумі. Як це він зробить, поки що невідомо. Але тепер справа вже не в цьому, йдеться про те, що ви можете серйозно нам допомогти.

— Я готовий. Але невже?.. — Аксенчук дивився на полковника круглими від страху очима.

— Так, Миколо Євгеновичу, ми сказали вам правду…

Через годину Аксенчук пішов додому.

— А раптом він?.. — Потапов не договорив.

— Ні, Потапов. Усе буде гаразд. — Полковник сердито подивився на Потапова. — При всій нашій чекістській пильності ми мусимо довіряти радянським людям. Ну чому він обов'язково повинен стати зрадником? В інституті він учився непогано. Увесь його злочин поки що тільки в тому, що він погано працював у Вольського, за це й покараний.

— На мій погляд, це розкладений тип, якому немає нічого дорожчого за ресторанну гулянку.

— Це в якійсь мірі вірно, але це питання виховання. Винен і його батько, винні люди, з якими він стикався, — люди, які люблять базікати про комуністичне виховання, та не люблять або не вміють по-справжньому ним займатися. А ви задумайтесь на хвилинку — яку науку на все життя дістане тепер Аксенчук!

5

О пів на одинадцяту вечора Окайомов підійшов до будинку, де жив Аксенчук. Він пройшов спочатку мимо, потім круто повернув назад — перевірити, чи не стежать за ним. Вулиця була тиха і безлюдна. Окайомов зайшов у під'їзд і через хвилину виглянув звідти — усе спокійно. Він піднявся аж на найвищий поверх, і уже потім зійшов на другий, де була Аксенчукова квартира. Кілька хвилин стояв перед дверима, прислухаючись, а потім натиснув кнопку дзвоника.

Од дзвінка водночас здригнувся і Аксенчук, який уже кілька годин чекав Окайомова, і Потапов, що був у сусідній квартирі, де дзвінок пролунав у радіодинаміку на столі.

— Приготуватись, — тихо сказав Потапов технікові, який схилився над чемоданом з магнітофоном.

У динаміку віддалено почулася розмова двох чоловіків. Потім їхні голоси наблизилися і лунали зовсім виразно.

— Включайте, — наказав Потапов. Диски магнітофона почали повільно обертатись.

… Аксенчук провів Окайомова в їдальню.

— Вважайте, Віталію Олексійовичу, цю кімнату своєю. Я вам і постіль уже приготував.

— Дякую, дорогий. Та тільки я думаю, що нам не слід поспішати в ліжко. У нас відбудеться зараз чудова чоловіча бесіда. — Окайомов пішов у передпокій і повернувся з пляшкою коньяку. — А у вас, мій друже, щось поганий настрій?