Читать «Пригода опівночі. Однієї дощової осені» онлайн - страница 13

— Останнє запитання, — сказав Славі Ковачев. — Тут, як бачите, стоїть графин з водою для пиття і склянка. Чи вважаєте ви, що ці предмети можуть бути речовими доказами? Потрібно, по-вашому, відправити їх в лабораторію для експертизи чи ні?

— Зробіть те, що буде, на вашу думку, корисним для слідства, — відповів лікар. Він трохи поморщився, бо поспішав, але відкрив чемоданчик, дістав звідти все потрібне і почав уважно досліджувати воду в графині й склянку. — Я більш ніж певен, — сказав Аврамов через кілька хвилин, — що зараз у склянці немає ніяких ціанистих сполук. Дно і боки склянки мокрі, але це звичайнісінька вода — прозора, безбарвна, без запаху. Понюхайте рот померлого, і ви на все життя запам'ятаєте запах ціанистого калію. А ця склянка пахне просто склянкою для води, і більш нічим. Про графин не варто й говорити: можете спокійно налити собі з нього води, якщо вам хочеться пити. — Деякий час лікар дивився на труп, потім знизав плечима: — По суті, тому, хто вирішив отруїтись ціанистою сполукою і має її міцну концентрацію в сухому чи рідкому стані, однаково, як приймати отруту — з водою чи без води. Він наперед знає, що в усіх випадках ця отрута діятиме безвідмовно і з блискавичною швидкістю.

Лікар люб'язно попрощався, ї лейтенант провів його до виходу.

Славі Ковачев оглянув нашвидку кілька речей, які Абакум, вийняв з кишень покійника, і, помітивши пачку столевових банкнотів, здивовано присвиснув:

— Невже це його гроші?

— Не знаю, — відповів Абакум. — Але вони були з його бумажнику.

Славі Ковачев похитав головою, послинив пальці і почав лічити гроші. Потім, кивнувши лейтенантові, поманив його пальцем:

— Ви, товаришу Марков, складіть протокол такого змісту: під час огляду трупа в одязі було знайдено таку-то суму грошей і такі-то речі. Обшукайте того дідуся в синьому халаті і контору. Примусьте його показати вам весь будинок, відімкнути всі приміщення, і, коли помітите щось підозріле, негайно повідомте мене. Потім подзвоніть по телефону лікареві Світозару Подгорову — директорові Центру. Крім того, негайно дайте вказівку, щоб опечатали квартиру покійника.

— Слухаю, товаришу капітан! — клацнув закаблуками лейтенант.

Залишившись наодинці з Абакумом, Славі Ковачев сказав:

— Мені дуже приємно, товаришу Захов, що за наказом нашого начальника ми знову працюватимемо разом. Як ви ставитесь до цього?

— О, — вигукнув Абакум, — я дуже радий.

— Торік у цей же час ми з вами розслідували момчиловську справу. Тоді моя гіпотеза виявилась помилковою, а ваша — правильною.

— Сподіваюся, тепер ви не помилитесь, — посміхнувся Абакум.

— У моїй практиці помилок небагато, — зауважив Славі Ковачев і після паузи додав: — Ось уже тиждень я вивчаю цю ящурну справу і, здається, вже тримаю в руках деякі нитки.

— Отже, ви здійснюєте нагляд за моїм приятелем лікарем Петром Тошковим? — Абакум засміявся, але, глянувши на покійника, одразу замовк.

Лікар Тошков був у Центрі завідуючим відділом «Ліки та постачання» і був безпосереднім начальником Венцеслава.