Читать «Пригода опівночі. Однієї дощової осені» онлайн - страница 127

Абакум витрусив попіл з люльки, постукав нею об попільницю і знову почав набивати тютюном. Звістка про те, що його збираються підвищити в званні, ні схвилювала, ні зацікавила його. Ще два місяці тому, коли він подавав у міністерство свою доповідь про ящурну справу, заступник міністра натякнув йому про майбутнє підвищення, але Абакум у ту ж хвилину забув про це. Тепер йому стало навіть якось прикро, соромно, і він трохи поморщився. Невже цей чоловік, якого він дуже поважав, міг думати, що повідомлення про підвищення сповнить його серце радістю?

Іншим разом Захов, мабуть, скипів би, але тепер тільки нахмурився. Потім, переборовши в собі неприємне почуття, співчутливо глянув на полковника, але не сказав нічого, тільки знизав плечима і, глибоко затягнувшись, випустив під стелю густу хмаринку синюватого диму.

— Чи не помічав ти чого-небудь особливого навколо себе? — спитав його полковник. — Чи не стежить хтось за тобою?

Абакум не відповів. Він підвівся і почав за звичкою ходити по кімнаті туди й сюди. Він добре знав, що питання: «Чи не стежить хтось за тобою» — зовсім не випадкове. Але в той же час розумів, що, коли відповість ствердно, це прирече його на неминучу, хоч і тимчасову пасивність. А не діяти тепер, коли він уже був втягнутий у гру всупереч своїй волі, коли йому в обличчя було кинуто рукавичку, коли перед ним відкривалися привабливі перспективи надзвичайно цікавого «полювання», коли, нарешті, він мав перемогти такого сильного супротивника, як Асен, — це здавалося йому негідним, принизливим і безглуздим навіть з чисто професіональної, детективної точки зору.

1 тому, знаючи про прихильність до нього полковника, яка іноді доходила до сентиментальності, Захов дозволив собі вільність і не відповів прямо, а сам поставив питання. Він сів на місце і, пильно дивлячись на присок у каміні, спитав:

— Ви сказали, що пеленгаторна служба перехопила вчора радіограму передавача, складену за допомогою якогось шифру номер тринадцять. О котрій годині почала свою передачу закордонна радіостанція?

— Наші люди засікли передачу о двадцять третій годині сорок п'ять хвилин. — Полковник помовчав. — А в тебе є якась ідея?

— Є, — щиро всміхнувся Абакум. — Вручіть мені наказ, який лежить у вас в бумажнику. Ось моя ідея.

Обличчя полковника вмить прояснилось. Він поклав руки на коліна і нахилився вперед:

— Значить, ти пропонуєш дати тобі наказ діяти? Так треба це розуміти?

— Навіщо ви ускладнюєте? — нахмурився Абакум.

Полковник, трохи сконфужений, відкинувся назад і деякий час сидів мовчки. Потім дістав з бумажника аркуш з наказом, прочитав його, наче бачив уперше, і, кашлянувши, подав Абакумові.