Читать «Мушкетери» онлайн - страница 5
Михаил Борисович Черненко
Уламок другого метеорита.
Тридцять вісім тисяч градусів…
Усе правильно. Під час польоту через щільні шари атмосфери небесне каміння не може нагріватися дужче.
Бєлов з обережністю опустив у прилад самміліт і загвинтив покришку. Як же поводитиметься цей, сімнадцятий числом, зразок?
Кімната засяяла яскравим біло-голубим сяйвом, і колби на столі заблискотіли, як електричні лампи.
Стрілка миттю виписала повне коло, але сяйво не зменшилось. Кілька хвилин Матвій сидів примружившись, потім вимкнув прилад. Відразу зробилося темно.
Коли очі звикли до світла звичайної лампи, він підсунув до себе аркуш паперу і записав: “Самміліт № 17 — вимірювальна межа приладу 100 000 градусів, температуру утворення не встановлено”.
Правильно чи неправильно він зробив, віддавши рукопис у редакцію?
Доказів походження саммілітів у нього ще немає. Але чому ж він повинен корпіти сам, ніби середньовічний алхімік, і зберігати мовчання, якщо впевнений — впевнений! — що йому пощастило натрапити на першу стежинку, яка приведе до відкриття?
Матвій тримає на долоні напіврожеву краплю, яка мерехтить у слабкому світлі настільної лампи.
— Хотів би я глянути на тих, хто тебе нагрівав]
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ
Д’Артаньян де Тарасюк
На дверях, на тому місці, де звичайно висить табличка з прізвищем мешканців і цифрами — кому скільки разів дзвонити, білів великий квадратний шматок грубого картону. На ньому в яскраво-червоному плащі з хрестом красувався вусатий мушкетер. Шпага його вказувала на кнопку дзвоника.
П’ятнадцять років тому, коли третьокласник Льоня Серьогін вперше побачив ці двері, поруч з мушкетером був напис:
“Тут живе твій брат і друг — д’Артаньян де Тарасюк”.
Серьогін обтрусив з пальта сніг, намацав у кишені таємничу грушу і натис кнопку.
Добре, що все це сталося взимку, а не влітку. Григорія Тарасюка можна було застати вдома лише взимку. Влітку він був “у полі” — то в Середній Азії, то на Єнісеї, а то й на Чукотці. Але взимку археологи звичайно сидять у своїх Інститутах і копирсаються в утилі, який встигли відкопати за літо.
Почулися швидкі кроки, і двері розчинилися навстіж. В коридорі стояв баскетбольного зросту чоловік з чорними вусами — не такими розкішними, як у мушкетера на дверях, але все ж із справжніми вусами. Не дивуючись з приводу нежданого візиту опівночі, господар зробив жест-запрошення.
Поки Серьогін стягував з себе пальто, де Тарасюк з цікавістю придивлявся до його обличчя і нарешті вимовив:
— Із дому вигнали чи з газети?
— Ще тримають, — пробурчав Леонід. — Але скоро виженуть…
— За що? Знову написав, що турбіну обертає електрика?
— Ось викличу тебе зараз на дуель, — похмуро пообіцяв Серьогін, — тоді знатимеш!
— Чудово!
Тарасюк вискочив на диван, зняв із стіни одну рапіру, зробив випад у бік гостя і продекламував:
