Читать «Мушкетери» онлайн - страница 3

— Я не сумніваюсь, що моя стаття попала в надійні руки. Якщо ви захочете бачити мене завтра, то прошу дзвонити до десятої ранку. На все добре!

Кілька хвилин Серьогін прислухався до кроків у коридорі, побоюючись, що дивний відвідувач вернеться.

Нарешті він насмілився виглянути за двері. Там не було ні душі.

Зітхнувши з полегкістю, Серьогін витягнув сигарету й клацнув запальничкою.

На столі щось яскраво блиснуло.

Серьогін узяв маленький предмет, котрий раніше вважав за лампочку. Предмет був прохолодний, блискучий і напівпрозорий, ніби коштовний камінь. За формою він справді нагадував лампочку або грушу.

Серьогін ще раз клацнув запальничкою, і в глибині цієї дивної груші спалахнув таємничий блакитнуватий відблиск:

— Що за чортівня? — вголос вимовив Леонід. — Ану глянемо на адресу…

На останній сторінці рукопису було надруковано:

“Кандидат фізико-математичних наук М. Бєлов. Московський інститут астрономії”.

РОЗДІЛ ДРУГИЙ

Самміліт № 17

Добре, що Серьогіну не заманулося простежити за дивним відвідувачем, а то б він остаточно переконався у своїй невтішній для Матвія Бєлова думці.

Збігши зі сходів, Бєлов спитав гардеробницю:

— Скажіть, будь ласка, який сьогодні день?

— Сьогодні субота, — насторожено відповіла літня жінка.

Відвідувач розсміявся. Потім пробурчав: “Бідний Серьогін”. Знову розсміявся: “Субота!” — і вискочив на вулицю. Гардеробниця з острахом подивилась йому вслід.

Бєлов зупинився, побачив зелений вогник таксі, підняв руку:

— Ломоносовський!

Всю дорогу зосереджено мовчав. Тільки наприкінці шляху задумливо спитав шофера:

— Сьогодні дійсно субота?

— Абсолютно справедливо, — усміхнувся шофер. — А вчора, до речі, була п’ятниця. А завтра-неділя. Можете вважати, що одержали вичерпну інформацію! Приїхали…

Розплатившись, Матвій вийшов із машини, глянув на темні вікна інституту і розчинив навстіж важкі двері.

Співчутливо усміхаючись, вахтер подав йому ключ від лабораторії:

— Чому ж не відпочиваєте?

— Встигнемо! — впевнено відповів Матвій і, перескакуючи через сходинки, побіг нагору.

Треба поспішати! Уже двадцять шість років, а як мало зроблено!

Школа, університет, сто сорок п’ять метеоритів і шістнадцять саммілітів — цих дивних створінь природи.

Що знав він про самміліти чотири роки тому, коли вперше поклав на долоню блискучий напівпрозорий предмет? Майже нічого. Знав, що через сторіччя після того, як у пустелі, побіля оазису Саммілі, знайшли кілька десятків таких груш, ніхто не сумнівався, що це скло. Не зовсім звичайне, але скло, котре незрозуміло як опинилося тут і невідомо ким зроблене.

Потім більшість учених почали вважати самміліти особливим видом небесного каміння — метеоритів. Щоправда, ніхто й ніколи не бачив їхнього падіння. На землю летіли інші метеорити — камінні або залізні. Але було чимало думок щодо винятковості саммілітів. Один відомий вчений навіть вважав, ніби це шматочки Місяця, які були вибиті з нього кометою і рикошетом упали на Землю…

Тепер Матвій дещо знав про ці таємничі, схожі на затверділі великі краплі, предмети.