Читать «Позичений час» онлайн - страница 17
Володимир Миколайович Владко
Ось чому додому Льоня пішов зовсім невеселий. Він навіть забув про Віктора Сумського і про якусь його “штучку”. Зате не забув про Льоню Віктор.
Він наздогнав його на розі і одразу заговорив:
— Трошки довелося затриматися, тому я й спізнився. Ну, нічого. Та перестань ти сумувати! Ач, велике диво — якась паршива двійка!
— Не одна, а дві…
— Все одно! Хіба нам, молодцям, уперше?
Отакий був цей Віктор! Завжди він скаже щось веселе, дотепне; після цього навіть найгірші неприємності ставали вже не такими дошкульними. Льоня мимоволі посміхнувся. Віктор помітив це:
— А що, хіба не правда? Це діло не таке вже серйозне, щоб дуже сумувати. Слухай краще, що я надумав. Тільки дивися: помри, а не зрадь! — застережливо нагадав він.
— А, та я вже обіцяв тобі, — ліниво зауважив Льоня.
— Ну гаразд. Ти пам’ятаєш, що завтра мусить бути?
— А що? — здивовано глянув на нього Льоня.
— Як так “що”? Контрольна з геометрії завтра має бути, хіба ти запам’ятав? І всі наші відмінники до неї приготувалися здорово. Вони вже зубрили-зубрили, аж мозок собі повисушували. Я кажу Мишці Розумієнкові: “Ви вивчили, а ми — ні. Треба попросити Івана Петровича на кілька днів цю контрольну відкласти”. А він нахабно так посміхнувся й відповідає, як гад відповідає: “Ти все одно засиплешся! Бо тобі скільки б не відкладати, ти не підготуєшся!” Бачиш? Як це тобі подобається? Я завжди казав, що він гад, так воно й є! Хай я навіть і засиплюся, йому яке діло?
Льоні враз стало страшенно нудно. Контрольна з геометрії… Певна річ, він її не боявся. Щодо ц’ього, то в нього було з Мишком РозумІєнком значно більше спільного, ніж з Віктором Сумським. І все те, про що так запально говорив Віктор, здалося йому набридливим, неважливим. Але сказати про це товаришеві — значило б дуже образити його.
І одразу Льоня збагнув, що йому треба зробити. Книжечка ощадкаси часу! Він спинився, вийняв її, поклав у щоденник, розгорнув разом з ним і витяг олівець. Все це робилося дуже обережно, щоб, боронь боже, не помітив Віктор: адже він нічого не пропустить!
— Це що в тебе таке? — спитав Віктор недовірливо і зазирнув у щоденник. — Що це ти, вирішив записувати на вулиці, чи що? Тож май на увазі: те, що я тобі хочу
сказати, не підлягає ніяким записам! Категоричний секрет!
— Та ні, я просто хочу записати, що завтра контрольна робота з геометрії, щоб не забути, — зовсім невимушено відповів Льоня.
Його рука вже вивела на зеленому талончику “