Читать «Сивий Капітан» онлайн - страница 45

— Гм… — повторив начальник, все так само не зводячи пильного погляду з Хуанеса. — Значить, «Люцифер» потонув? Ви певні цього?

— Цілком, — твердо відповів Хуанес. Він розумів, що мусить тепер виявляти якнайбільше впевненості.

— Ви бачили на власні очі, як він упав у море з урвища і потонув? — допитувався начальник поліції.

Хуанес відчував якусь загрозливу небезпеку, але не міг збагнути, звідки вона насувається на нього. Йому лишалося тільки вести й далі свою лінію, хоч він і розумів, що йдеться вже не про орден.

— Власне, цього я не бачив, бо «Люцифер» у ту мить був за перевалом шляху. Але всі дані говорять саме за це, пане Кабанерос. Інакше не може бути! Йому нікуди було більше подітися.

В останніх словах Хуанеса відчутно прозвучала вже не горда впевненість, а скоріше благання повірити йому. І все одно начальник поліції дивився на нього так само холодно і навіть підозріливо. Так, так, підозріливо: нарешті Мігель Хуанес знайшов слово, яке точно характеризувало неприємний відтінок, що весь час відчувався у ставленні шефа до нього. Ні, так не говорять з людиною, яку чекають підвищення і нагороди. Ні, не про орден Білого Орла зараз буде мова!..

Детектив спіймав себе на тому, що він мимоволі втратив той незалежний вигляд переможця, з яким зайшов кілька хвилин тому до кабінету начальника. Він сидів напружившись і чекав, бо знав уже, що над його головою збираються хмари. Що скаже начальник?..

Карло Кабанерос не поспішав. Він усе так само запитливо й підозріливо дивився на свого особливо уповноваженого. В очицях його грав недобрий вогник. Начальник поліції відкинувся в кріслі й постукав короткими пухкими пальцями по краю стола.

— О котрій годині, кажете ви, потонув "Люцифер"? — нарешті перепитав він, знову нахиляючись над столом.

— О п’ятій годині сорок хвилин, пане Кабанерос, — із зусиллям, але все ще чітко відповів Хуанес. І побачив тоді, як начальник поліції недбало взяв із стола невеличкий папірець і простягнув йому.

— О п’ятій годині сорок хвилин? — ще холодніше повторив він. — Гм… ану, познайомтеся з цим рапортом, Хуанес.

Не вірячи собі, Мігель Хуанес читав — і друковані на машинці літери стрибали в нього перед очима:

"Розшукувана машина помічена східніше Кастелона близько Вільяноса двадцятій годині. Інспектор Кастелонського управління…"

— Не може бути! — вихопилося в розгубленого детектива. — Не може бути! Це якась помилка. Адже я на власні очі…

— Ах, на власні очі? — зловісно примружився Кабанерос. — І ви вважаєте, що вони у вас є, нездаро? Ану, прочитайте ще й цей рапорт!

Другий папірець наче стрибнув через стіл і затремтів у пальцях особливо уповноваженого. В ньому було написано:

"Розшукуваний автомобіль помічено двадцятій годині сорок п’ять хвилин по дорозі на Пеньякерк. Спроби спинити машину не дали наслідків зв’язку великою швидкістю автомобіля. Інспектор Пеньякеркського управління…".

— Теж, мабуть, не може бути? Га, Хуанес? — насмішкувато зауважив начальник поліції. — Ні, пане особливо уповноважений, не тільки може бути, а так воно, на жаль, і є. І перед тим, як я вирішу, що мені з вами робити, я хочу довідатися про все, що насправді відбулося в Фонтіверосі, без найменшого слова прикраси, а так, як воно насправді було. Ану, говоріть, говоріть, я послухаю.