Читать «Сивий Капітан» онлайн - страница 214

Валенто Клаудо запитливо поглянув на юнака:

— Чому?

— Тому, що Капітан хоче зараз бути якнайбільше зайнятий. Щоб у нього не залишалося ні часу, ні можливості думати про щось інше, крім самого керування. Бо йому дуже боляче, ти розумієш?

— Що ж, можливо, ти й маєш рацію, — погодився по паузі Валенто. — Але ж і я хочу щось робити, а не сидіти отак, склавши руки, поки ми проминемо прибережну смугу. Та й після того до острова Тарквенідо ще буде не близько… Ех! — важко зітхнув він. — Хоч би вже проскочили, на душі б полегшало!..

Хоч би проскочили… Олесь добре розумів побоювання свого друга: адже Валенто Клаудо розповів йому і про тяжкі пошкодження «Люцифера», і про рішення Капітана відносно курсу на острів Тарквенідо, і про небезпеки, які поставали, коли б їх помітили радарні пости. Він говорив з юнаком, нічого не приховуючи, ділячись з ним всіма своїми побоюваннями і думками, так, як ніколи досі не розмовляв. Ніхто з них не згадував зараз про попередні суперечки, Олесь більше не поривався ні в чому переконувати Валенто Клаудо, а той немовби забув про це. Але юнак усією душею відчував, що в тому й не було вже ніякої потреби. Нічна зустріч з Кристобалем Гомецом наче зламала, докорінно змінила щось у Валенто. Можливо, неабияку роль у цьому зіграли й нелегкі розмови його з Олесем. Але переламним пунктом стала зустріч з старим другом, який так різко засудив вчинки і Сивого Капітана, і самого Валенто Клаудо.

О ні, жодним словом, жодним звуком Валенто не виявляв тієї гострої боротьби почуттів у своїй душі, яка володіла ним, від якої кровоточило його серце. Жодного слова докору або засудження чогось у Капітані не вихопилося в нього: для цього Валенто Клаудо був надто чесною, надто відданою людиною, яка не вміла кривити душею.

Навпаки, Олесь помічав, що тепер Валенто говорить про Капітана з якимсь особливо теплим співчуттям і любов’ю, хоч у його словах і відчувалася прихована гіркота. Немовби Валенто Клаудо раптом позбавився звички дивитися на Капітана звідкись знизу, вважаючи кожне його слово незаперечним законом, проявом мудрості надзвичайної людини, яка не може помилятися. Немовби Валенто Клаудо побачив у Капітані, крім усього іншого, ще й прості людські риси, навіть певні хиби, яких він раніше нездатний був помітити, — і це, не шкодячи великій повазі, додало до його ставлення ще й теплоту, і співчуття. Бо ж він любив Капітана! І чи не найтяжчим для Валенто тепер було те, що він змушений був визнавати рацій тих, хто засуджував погордливі вчинки Капітана. Визнавати, мучитися через це і не мати змоги змінити стан речей. Адже саме Валенто Клаудо найкраще знав характер Ернана Раміро і тому розумів, що він, раз обравши свій напрям, уже не змінить його, а піде далі й далі тим обраним шляхом, нікуди не звертаючи.

Значить, тим самим шляхом мусить іти й Валенто — до кінця, яким би той кінець не був. Свою щиру душу й велике серце такі люди, як Валенто Клаудо, віддають тільки раз і вже неспроможні потім змінити ставлення, змінити почуття, що б не сталося.