Читать «Сивий Капітан» онлайн - страница 216

— А чому Сивий Капітан не скерував «Люцифер» до його бази, де ремонт був би значно легшим? На острові Тарквенідо немає нічого, що допомогло б йому.

Олесь завагався. Він не знав, чи має право говорити щось про підземну базу. Але тут його виручила Марта, яка відповіла:

— Тату, як ти не розумієш? База «Люцифера» міститься під землею, і дістатися туди можна тільки під водою. Ну, а як же «Люцифер» може зануритися під воду, коли в нього отака велика дірка в корпусі? Його заллє вода!

— Розумію, — озвався Педро Дорілья. І додав: — Тоді справа серйозна… Ти, Марто, побудь тут, а я вийду, спитаю дещо Валенто. — Він подивився на Олеся, і юнак з усією очевидністю побачив, що Дорілья справді дещо зрозумів.

Але він не здійснив свого наміру.

У дверях, що розчинилися, показалася висока постать Валенто Клаудо.

— А, ви всі тут? — якимсь нерадісним, тьмяним голосом мовив він. — Можу вас поінформувати. Ідемо на посадку. Все гаразд.

Проте вже з самого його вигляду Олесь зрозумів, що з справами у них далеко не все "гаразд".

Розділ двадцять другий

1. ДАЙ МЕНІ РУКУ, ОЛЕСЮ!

Вони зійшли сходами на землю: Педро Дорілья, Марта і Олесь, супроводжувані Валенто Клаудо.

"Люцифер" стояв між двома високими південними соснами на узгір’ї, розлогі крони яких ніби прикривали своїми широкими крилами велетня від майже вертикального сонячного проміння. Його механізми, мабуть, були вимкнені, бо величезний корпус громіздко спирався на колеса. Не було чути й звичного шипіння, яке свідчило б про роботу механізмів. Поранений «Люцифер» неначе відпочивав, припавши до землі.

Непорушна тиша панувала навколо, тільки здалеку долинали раз у раз розмірені удари морського прибою: Капітан обрав місце для стоянки машини недалеко від берега.

— А тепер трохи почекаємо, бо Капітан сказав, що він сам зараз вийде сюди, — мовив Валенто Клаудо. Здавалося, що він ні до кого не звертався, а говорив наче сам з собою, відповідаючи на власні думки. Олесь ще раз поглянув на нього: Валенто був таки чимсь пригнічений, неуважний. З кишені його комбінезона висувалася рукоятка великого пістолета, який йому, очевидно, заважав, бо Валенто час від часу роздратовано засовував його глибше в кишеню. Навіщо Валенто озброївся тим пістолетом?

— Нам що, доведеться йти кудись? — спитав його Педро Дорілья.

Валенто Клаудо навіть не повернув голови в його бік, а лише коротко відповів:

— Зараз довідаєшся.

У дверях «Люцифера» показалася знайома струнка постать Сивого Капітана. Він на мить спинився на сходах, тримаючись рукою за поруччя, і підвів голову. Погляд його гострих сірих очей немов шукав чогось у небі, чистому синьому небі, де високо-високо наче завмерли нерухомі білі хмаринки.

Він був такий самий, як і завжди, у шкіряній куртці, без шапки, кучеряве волосся з сивим пасмом вільно спадало на високий лоб. Такий самий — і не такий…

Худорляве його тонке обличчя змарніло, навколо запалих очей лягли глибокі тіні. Дві різкі зморшки з’єднали ніздрі з краями рота, і це надавало блідому обличчю вираз засмученості, хворобливої втоми. Тільки очі світилися, як і раніше, внутрішнім полум’ям, що немов вилучалося з них; але погляд Ернана Раміро втратив властиву йому твердість і впевненість, він горів якимсь нездоровим лихоманковим вогнем, неспокійним і тривожним.