Читать «Сивий Капітан» онлайн - страница 212

Крім того, «Люцифер» зараз тримався в повітрі тільки за допомогою одного генератора антигравітонів, розміщеного в задній його частині. Цей генератор весь час приймав на себе подвійне навантаження і дуже розігрівався. Отже, він також міг вийти з ладу. Треба було якнайшвидше лагодити пошкоджений генератор, а для цього не обійтися без посадки на землю. Де?..

Де знайти такий шматок землі, таку бодай крихітну ділянку, де «Люцифер» зустрів би друзів, які стали б на його захист і оборону на час ремонту або хоч не виказали його? Немає таких друзів у «Люцифера», у Сивого Капітана, і навіть у самого Валенто Клаудо не стало їх за останній час. Гіркий досвід з Кристобалем Гомецом красномовно довів це…

І знов Валенто Клаудо мимоволі згадав про нічну зустріч Капітана з Фредо Вікторе.

"Капітане, Капітане, чи вірний ви шлях обрали? Чи не слід було прийняти пропозиції Фредо Вікторе? Ми ж лишаємося самі, самі серед незліченних ворогів!.." — ці слова готові були вже вихопитися в Валенто Клаудо. І знову він стримався, не зміг подолати вимог шанобливої дисципліни: не можна, не можна висловлювати якісь сумніви, докоряти чимось Капітанові, коли й без того йому тяжко, коли створилися такі складні, загрозливі умови!..

Валенто Клаудо мовчав. Мовчав і Сивий Капітан. Про що думала ця загадкова людина? Чи згадувалися їй трагічні сторінки далекого минулого, чи, навпаки, в уяві Капітана малювалося майбутнє? Чи розум його був зайнятий складним вирішенням питання про те, як і де дістати можливість полагодити пошкодження «Люцифера», щоб знову скеровувати його в бій проти запеклих ворогів?..

Мабуть, останнє, бо Ернан Раміро рішуче струсонув головою, мов відкидаючи непотрібні сумніви й роздуми. Його руки енергійно повернули штурвал керування. Сонце, яке досі лило своє вже гаряче проміння крізь правий ілюмінатор, наче стрибнуло назад, скоса зазирнуло ще раз до кабіни і зникло. «Люцифер», підкоряючись Капітанові, круто повернув на північ.

Майже звичайним своїм урівноваженим голосом — хіба тільки, що дзвеніла в ньому все ж таки якась неприродна напруженість! — Ернан Раміро наказав, повертаючись до Валенто Клаудо:

— Ставайте за штурвал, Валенто. Держіть цей курс. Вам він мусить бути знайомим. Ми летимо на острів Тарквенідо. Там навряд чи хтось заважатиме нам. А я тим часом сам огляну пошкодження. Все зрозуміло?

Валенто Клаудо кивнув головою:

— Так, Капітане! Курс на острів Тарквенідо. Він узяв штурвал. Капітан прийняв рішення, а його обов’язок — точно й неухильно виконувати наказ.

3. КУРС НА ОСТРІВ ТАРКВЕНІДО

Далеко на північ від суходолу, кілометрів за сто від берега Іберії, майже загублений серед відкритого моря, лежав невеличкий острів, яким ніхто з давніх-давен не цікавився. Стратегічної цінності він не являв; позбавлений якихось природних багатств і розташований досить далеко від суходолу, острів цей не збуджував апетиту могутніх імперіалістичних держав. Щоправда, повз нього пролягав морський шлях на північний схід, але майже ніколи пароплави не кидали якоря біля його берегів. Адже на маленькому острові не було нічого, крім рибальського селища, та й скелясті береги не приваблювали нікого. Офіціально острів Тарквенідо належав Іберії, цього ніхто не заперечував. Та навіть жадібний і корисливий фалангістський уряд, який не обминав і найменшої можливості визиску, лише зрідка надсилав сюди якогось з третьорядних своїх уповноважених, щоб спробувати ще раз зібрати податки з нужденних рибалок. Цим і обмежувався звичайний зв’язок уряду з маленьким скелястим островом Тарквенідо.