Читать «Сивий Капітан» онлайн - страница 197

— Там буде стрілянина, — мовив він ще вчора Мігелеві Хуанесу, — там, де з’явиться «Люцифер», він, чорти б його вхопили, може, чого доброго, викинути якусь електричну міну. Одним словом, навіщо нам рискувати? Краще зайняти позицію за міцними мурами, воно, знаєте, безпечніше. А вони справляться самі. Повідомлять же нас негайно, ми будемо знати й тут. Навіть зможемо відразу інформувати міністра. — Він мав на увазі встановлений у кабінеті коменданта додатковий телефон прямого зв’язку, який з’єднував Сан-Сальвадор з міністерством внутрішніх справ.

Мігель Хуанес, певна річ, не мав ніяких заперечень проти такого рішення Кабанероса. Тут, у кабінеті коменданта в’язниці, було значно затишніше. Тільки б задзвонив якийсь із телефонів! Тільки б Сивий Капітан вдерся в підготовлену для нього пастку!

Карло Кабанерос все ще не втрачав надії. Хитра психологічна гра, яку проводив генерал Альдумеро да Хураніто, мусила дати, нарешті, бажані наслідки! Ось іще хвилинка, півхвилинки, ще кілька секунд — і якийсь з телефонів обов’язково задзвонить. Не може бути, щоб справа провалилася, не може бути, щоб самолюбний Ернан Раміро не спробував звільнити Педро Дорілью!

І все ж таки телефони мовчали.

До кабінету увійшов комендант в’язниці. Він виструнчився по формі й доповів:

— Пробачте, пане начальник, якщо не буде вашого наказу відкласти виконання вироку, час вести ув’язненого на страту. У нас все готове.

Відкласти виконання вироку? Ні, про таке не може бути й мови! Тим більше, що, зрештою… Ну, так, Сивий Капітан не наважився на спробу врятування Педро Дорільї, очевидно, він, зрозумів, що це було б безнадійною справою. Що ж, страта Педро Дорільї, оголошеного державним злочинцем і спільником Ернана Раміро, сама по собі доведе дві речі. Перше: уряд і поліція не жартують, а й справді вирішили безжально карати всіх, хто зв’язаний з Сивим Капітаном. І друге: страта покаже, що Сивий Капітан нездатний виконати свою урочисту обіцянку допомагати тим, хто приєднається до нього. Це теж має значення. Гаразд!

Карло Кабанерос кинув останній погляд на мовчазні телефонні апарати і відповів комендантові в’язниці:

— Розпочинайте! Ми з паном Хуанесом також будемо присутні на страті.

На внутрішньому дворі, що містився всередині величезного кам’яного будинку в’язниці і був таким чином цілком відрізаний від зовнішнього світу, зібралося вже чимало людей. Неподалік від високого ешафота з великою дерев’яною колодою окремою купкою стояли чиновники, присутність яких при страті була обов’язковою за законом: прокурор, чини жандармерії. Ближче до дверей головного входу юрмилися всюдисущі кореспонденти з фотоапаратами в руках: ясно, газети не могли залишити поза увагою таку сенсаційну страту. Ще далі, біля мурів, тіснилися неминучі в таких справах цікаві, яким удалося дістати перепустку на криваве видовище. Ці були найбільш збуджені; вони напружено всмоктували в себе кожну деталь, кожну рису, кожен рух прокурора чи когось ще з офіціальних осіб. Адже вони з насолодою передчували, як після страти будуть, захлинаючись, розповідати про все це іншим цікавим, що не потрапили сюди.