Читать «Сивий Капітан» онлайн - страница 195

— Та ти збожеволів, Кристобалю, їй-бо! — вже обурено гукнув Клаудо. — Що ти верзеш?

— Ні, я не збожеволів, Валенто. Ти був моїм другом, і я завжди був радий бачити тебе й приймати у себе. Але те минуло. Бо тоді ти був людиною, яку я любив і поважав. Разом з тобою ми билися проти фалангістів, захищаючи республіку, захищаючи народ. А тепер ти хто? З ким ти? Мовчиш? Я скажу тобі: ти проти народу, отож і проти мене. Іди геть, Валенто!

— Кристобалю, я не розумію тебе, — вже розгублено заперечив Клаудо. — Про що ти говориш? Я — проти народу, проти тебе?.. Ти щось плутаєш, друже…

— Ні, я не плутаю. Я кажу те, що є насправді, як звик це робити. Не прикидайся, Валенто!

— Та хіба ж я прикидаюсь? Я просто не розумію тебе… мов це й не ти зовсім, Кристобалю…

— О ні, це я, Кристобаль Гомец. А от ти вже не той Валенто Клаудо. Разом із твоїм Сивим Капітаном ти йдеш проти народу, бо прирікаєш його на нові страждання. Хіба я неправду кажу?

В нічній тиші голос високого чоловіка звучав чітко і суворо, хоч помітно було, що він говорить з великим внутрішнім болем. Мабуть, чимало довелося передумати й перебороти в собі цій людині, щоб говорити так давньому другові…

Валенто Клаудо хотів щось відповісти, але Кристобаль Гомец спинив його помахом руки:

— Мовчи, Валенто! Твій Сивий Капітан проголосив себе месником: то його справа. Але він намагається стати господарем країни, він сам це сказав! І якщо йому це вдасться, він, мабуть, буде не кращим від генерала Фернандеса. Бо ж і тепер уже від його руки ллється кров невинних людей. А тим часом і фалангісти розстрілюють таких самих невинних людей. Фернандес і твій Сивий Капітан помщатимуться один одному, сперечатимуться за владу, а люди, прості люди будуть через це гинути? Так, Валенто? Сивий Капітан з твоєю допомогою нищить людей своїми блискавками, а фалангісти тим часом страчують заарештованих робітників, єдина провина яких полягає в тому, що їх підозрюють у співчутті твоєму Капітанові! Ні, нам більше не по дорозі з тобою, Валенто Клаудо.

— Кристобалю, адже я твій друг…

— Друг?.. Ти був другом і Педро Дорільї, чи не так? Марта, яка весь час тримала руку Олеся, здригнулася.

— Ти називав себе його другом, — продовжував гнівно Кристобаль Гомец, — а його, Педро Дорілью, завтра вранці стратять поліцаї, стратять через тебе і твого Сивого Капітана. А в чому він винний, скажи, колишній його друже?..

Олесь ледве встиг підтримати Марту, яка тихо зойкнула і поточилася.

— Що? — несамовито вигукнув Валенто Клаудо. — Педро Дорілью завтра стратять?

— Ти знаєш це не гірше від мене, Валенто, — так само холодно і безжально мовив Кристобаль Гомец. — Адже про це говориться в поліцейських оголошеннях, розклеєних усюди. А якщо не знаєш, можеш подивитися. Поліцейські собаки побували й тут, причепили он там таке оголошення…

Його рука вказала на придорожній стовп. Справді, на ньому білів аркуш паперу. Валенто Клаудо кинувся до нього.

Ще мить — і він голосно читав, розбираючи при місячному світлі текст, надрукований великими чорними літерами: