Читать «Сивий Капітан» онлайн - страница 198

Не дивлячись ні на кого, Карло Кабанерос, супроводжуваний Мігелем Хуанесом, пройшов до одного з мурів двору і спинився там, звичним театральним жестом спираючись на позолочений ефес шаблі.

Комендант в’язниці подав знак.

Відчинилися автоматичні двері головного входу. З них з шаблями наголо вийшли жандарми. Слідом за ними йшов огрядний католицький патер у довгій сутані, набожно підвівши голову з чисто виголеною на маківці круглою рожевою тонзурою і тримаючи в коротеньких руках великий чорний хрест. Губи його весь час ворушилися, очі дивилися вгору, в блакитне ранкове небо: він зосереджено, наче не помічаючи нікого навколо, молився господу богу за грішну душу людини, яку мали стратити. Адже за кожну таку душу патер акуратно одержував від комендатури в’язниці кругленьку суму песет…

По юрбі цікавих пробіг шепіт: на ешафот зійшов кат — високий, широкоплечий чоловік з сокирою в руках. Обличчя його ховала зловісна маска. Він став на ешафот, спершись обома руками на сокиру.

І раптом стало тихо. Всі дивилися в бік головного входу, звідки вийшов Педро Дорілья. Він ішов легкими повільними кроками в своєму арештантському одязі, кремезний і міцний. Схудле, змучене допитами і катуванням обличчя його було спокійне. Опинившись у дворі, він подивився навколо. Погляд його впав на високий ешафот і ката на ньому. Презирлива посмішка з’явилася на губах Педро Дорільї, коли він побачив, як метушаться кореспонденти, як вони націлюються на нього фотоапаратами.

Процесія посувалася далі. Не спиняючись, патер підібгав однією рукою довгу сутану й спритно зійшов дерев’яними сходами на ешафот: видно було, що він добре звик до встановленого церемоніалу і проробляв його далеко не вперше. Тут патер став поруч з високим катом, який так само недбало, у звичній, завченій позі спирався на свою блискучу, гостро виточену сокиру. Кат чекав: його черга мусила прийти пізніше. Спочатку представник святої католицької церкви мав потурбуватися про душу засудженого на страту.

Патер повернувся і простягнув до Педро Дорільї чорний хрест.

— Примирися з господом богом, чоловіче, — солодким, єлейним голосом промовив він. — Тяжкі гріхи твої, о заблудла вівця! Проте милість господня всеосяжна. Помолися разом зі мною, преклони коліна перед святим хрестом. І господь бог простить тобі, прийме душу твою безсмертну в лоно своє, якщо ти хоч в останню хвилину твого земного життя покаєшся, сину мій!.. Преклони коліна, примирися з волею божою, визнай свої гріхи!..

В тиші, яка панувала на внутрішньому дворі в’язниці, було виразно чути кожне слово патера. Кат переступив з ноги на ногу: мабуть, йому дуже набридли такі промови.