Читать «Секретний фарватер» онлайн - страница 14
Леонид Платов
— Я не для того, щоб похвастати, Миколо Дмитровичу, а щоб пояснити, чому в мене залишилася тільки одна торпеда. Інші було витрачено за призначенням. Загалом. наробив я на базі друзок. Як слон у посудній крамниці!
Він радісно усміхнувся. Видно й тепер було дуже приємно згадати про це.
— А вже назад, звичайно, повертався поповзом. Вибрався з Бос-фіорда у Варангер-фіорд. Полежав хвилин двадцять на грунті, віддихався. Потім трохи сплив, потихеньку підняв перископ. Праворуч норвезький берег, де і слід йому бути. Погода, між іншим, паскудна, як на мене: сонце на все небо, широкі брижі і хоча б один бурунчик, — перископ сховати ніде.
“Чую гвинти підводного човна”, — доповідає акустик.
Він у мене був добре натренований — за шумом гвинтів визначав тип корабля.
Я поглянув у перископ. Ліворуч сорок п’ять — спливає рубка підводного човна! А мені перед виходом сповістили: наших човнів у цьому районі немає. Виходить, фашист! Розвертаюсь і лягаю на курс зближення.
— З однією торпедою?
— З однією, Миколо Дмитровичу! Ще не охолонув після бою у Бос-фіорді, азарт у мені так і кишіть!
Знову підняв перископ. У морі як виметено! Пішов під воду мій фашист… І я вниз — слідом за ним!
“Ну, тепер нашорош вуха, Маньков!” — кажу акустикові.
І по переговорній трубі інформую команду, що так, мовляв, і так, зав’язали бій з німецьким підводним човном! — Донченко повернувся до курсанта: — А в нашому ділі такий бій, один на один та ще й наосліп, — рідкісна річ! Правда, Миколо Дмитровичу?
Грибов кивнув.
— Ну от, знову доповідає Маньков: “Зник шум гвинтів!” Це означає: фашист прослуховує мене, пробує знайти за звуком.
“Стоп мотори!”
Тихо стало в нас. Матроси навіть чоботи поскидали, щоб не бряжчати підковами. Ходимо навшпиньках, розмовляємо пошепки. Кожен розуміє: недалечко фашистський акустик підслуховує, дух затаїв, не тільки вухами, кожним нервом своїм до навушників припав!
Багато хто думає: бій — це обов’язково постріли, гуркіт, грім. Ні, найважчий бій, я вважаю, саме такий, поночі, в тиші! Ходять на глибокому місці дві невидимки, пантрують одна одну по-кошачи, на м’яких лапках-подушечках…
— Невидимка проти невидимки — дійсно.
— Так. Приймаю рішення: маневрувати, поки не виникне підходяща комбінація. Торпеда в мене одна! Треба бити напевно.
А маневрувати, зауважте, намагаюся в східних четвертях. Адже ворожий берег недалеко. Коли б не наскочили, думаю собі, “морські мисливці!”
Маньков безперервно доповідає: чую шум гвинтів, дистанція така-то, пеленг такий-то.
Стараюся не стати бортом до фашиста, а сам заманюю його подалі від берега, від небезпечного сусідства, — ще запеленгують берегові пости!
Отак кружляємо і кружляємо, міняємо глибини під водою — для маневрування у Варангер-фіорді місця вистачає. Фашист зупиниться, і я зупинюсь. Він рушить, і я рушаю. У кота-мишки граємо. А в кота що основне? Не нюх — слух!
Донченко схилив голову набік, примружився, немов прислухаючись.
— Маньков доповідає: фашист щось продуває, — якесь пузиріння, схоже на вихід, наче торпеду випустив. Однак, звичайно, немає того характерного свисту торпеди, коли вона розрізає воду. Тільки шумовий ефект! Це означає: фашист лякає, хоче мене з пантелику збити.