Читать «Секретний фарватер» онлайн - страница 12

Полюбуйтеся ним, поки є час!

Зовнішність Летючого Голландця змальовують так. Одягнений він нібито в просторий коричневий каптан, кортик теліпається на поясі, капелюха немає, сиві патли їжаться над лисиною.

Голос у нього гучний, далеко лунає над морем. Чути, як Летючий підганяє своїх матросів, погрожує намотати їхні кишки на брашпиль, узиває кістлявими ледацюгами і тухлими риб’ячими потрухами.

Поворот закінчено.

Стерновий кинув штурвал, затулив обличчя руками. Попереду, за бушпритом, в павутинні рей побачив білу смугу, фонтани піни, що, невідворотно наближаючись, здиблюються й опадають. Це прибій!

І наче лопнув невидимий буксирний трос. Видіння корабля розсіюється, як пара. Летючий Голландець зник. Чути, як із скреготом вдарилося днище об каміння. І це останнє, що ви чуєте в своєму житті…

Треба вам, мабуть, розповісти ще про листи.

Бувають, бачте, щасливці, яким вдається зустріти Летючого Голландця і цілісінькими повернутися додому. Одначе трапляється це рідко — лише два чи три рази на століття.

Уночі на паралельному курсі виникає незграбний силует, причому так близько, що хоч викидай за борт кранці. Усіх, хто стоїть на вахті, ураз проймає холод до кісток.

Помилка неможлива! Від чорта тхне сіркою, від Летючого тягне холодом, наче з склепу.

Простуджений хриплий голос гукає з темряви:

— Ей, на судні! В який порт прямуєте?

Шкіпер відповідає, ледве повертаючи язиком, готуючись до смерті. Та його лише просять прийняти і передати кореспонденцію. Відмовити не можна: це закон морської чемності.

На палубу плюхається брезентовий лантух. І одразу ж незграбний силует відстає і зникає у млі.

Ну, самі розумієте, під час рейсу команда з опаскою обходить мішок, ніби той напханий розпеченим вугіллям з самого пекла. Але там листи, тільки листи.

Після прибуття в порт їх витягають з лантуха, сортують і, щоб якнайшвидше збути з рук, розсилають в різні міста. Адреси, зверніть увагу, написані за старою орфографією, чорнило вицвіло!

Листи приходять з великим запізненням і не знаходять адресатів. Дружини, наречені і матері моряків, рокованих за гріхи свого лайливого, упертого капітана поневірятися по світу, давним-давно померли, і навіть слід їхніх могил загубився.

А листи приходять і приходять…

Частенько думаю собі, що б я зробив, якби знав магічне слово. Є, бачте, одне магічне слово, яке може перебороти силу закляття. Я чув це від шкіпера-фінна. Йому можна вірити, бо з давніх-давен фінни розуміються на морських чаруваннях.

Проте слова він теж не знав.

А жаль! Сказав би мені це слово, хіба б я далі служив лоцманом? Ні! Вийшов би у відставку, продав будинок у Кіркенесі — бо я удівець і бездітний — купив би або зафрахтував, по грошах, невелику парусно-моторну яхту. Вантаж на ній був би легкий, але цінніший, дорожчий за золото чи прянощі, — одне-єдине магічне слово!

З цим словом я сходив би моря й океани, вичікував би на морських перехрестях, зазирав би у всі протоки і затоки. На це витратив би решту життя, доки не здибався б, нарешті, з Летючим Голландцем.