Читать «Секретний фарватер» онлайн - страница 16

— От бачите! Навіть некролог!

— І дуже пишний некролог, врахуйте. За цими “пасмами північного сяйва” я дещо вбачаю. Страшенно турбувалися про те, щоб довести до відома всіх адресу могили: Варангер-фіорд. Чому? Побоювалися, що субмарину Цвішена переплутають з якоюсь іншою субмариною? А можливо, могила була порожня?.. До речі, яким ви уявляєте собі цього Цвішена?

— Яким? Тобто зовнішністю?

— Так.

Донченко, який усе ще мав ображений вигляд, відкопилив губу і в роздумі звів очі до стелі.

— Зовнішність, звичайно, стандартна. — Він почав загинати пальці. — Олов’яний погляд — це напевне. Зібрані на шнурочок тонкі губи. Розчесане на проділ волосся. Втягнуте підборіддя. Що іще? Загалом, стандартний, уже багато разів описаний пруссак, я б сказав. Так і дивись — розтулить свої безкровні губи і промовить: “Ді ерсте колонне…” — Він зареготав, але якось не дуже впевнено.

— Ви просто портретист, товаришу Донченко, — холодно сказав Грибов. — Ось, прошу, погляньте, знімок із тієї ж німецької газети, але значно ранішої. Номер датований другим липня тисяча дев’ятсот сорокового року. — Грибов поклав газету перед Донченком. — Схожий?

Підводник довго роздивлявся газету, мабуть, занадто довго. Ластиков не витримав і, трохи підвівшись, зацікавлено зазирнув через його плече.

На знімку Гітлер усміхаючись вручав орден рицарського хреста присадкуватому підводникові в повній парадній формі. Підводник був зовсім не схожий на щойно змальованого “стандартного пруссака”. Обличчя його, здавалося, складалось із самих кутів. Високий, із залисинами, лоб був скособочений, вуха з гострими кінчиками по-звіриному приплюснуті до черепа. Одне око сиділо трохи вище за друге, і, можливо, через те, що була уражена шия, підводник тримав голову трохи набік. Очевидно, це и надавало обличчю того виразу хитрості, жорстокості і підступності, який був, так би мовити, його “особливою прикметою”.

— Чи скаже такий: “Ді ерсте колонне?”

Підводник мовчав.

— Ось вам приклад дезінформації на війні. — Грибов обернувся до курсанта: — Некролог з’явився, очевидно, одразу ж після того, як Цвішен повернувся на базу.

— Повернувся? Неймовірно! А плями соляру на воді? А пофарбовані суриком бруси? — Донченко сидів, подавшись уперед, спершись кулаками на коліна, скуйовджений, сердитий, червоний.

— Встановлено, — мовив Грибов професорськи-безпристрасним тоном (і одразу ж Донченко, за звичкою, випростався в кріслі), — встановлено, що німці часто вдавалися до тактичного маскування.

— Але я, Миколо Дмитровичу…

— Іноді продували соляром гальюн, — вів далі професор, звертаючись до Ластикова. — Використовували також трубу, через яку вистрілювали імітаційний патрон завдовжки з півметра. З нього виходила газова хмара, і кораблі протичовнової оборони, які працювали гідролокатором, відволікалися на цю хмару. В інших випадках викидали патрон, в якому були речі, що створювали ілюзію потоплення: пілотки, бруси, порожні консервні бляшанки.