Читать «Секретний фарватер» онлайн - страница 10

Олафсон був ображений, дізнавшись, що російський штурман скептично ставиться до цього.

— Ви ще молода людина, — сказав він, осудливо хитаючи головою. — Надто молода! Ви любите, сказати б, бравірувати, ризикувати. Даремно!.. На суходолі я теж не вірю ні в дідька, ні в його поважну бабусю, але на морі, признатися, справа зовсім інша!

Оглянувшись на щільно задраєні ілюмінатори, він перейшов майже на шепіт:

— На морі я вірю в Летючого Голландця!..

Грибов уявив кают-компанію на “Муромі”.

Вечір.

Від ударів хвиль ритмічно розгойдується лампа під абажуром з китицями. На зеленому дивані в кутку сидять офіцери, вільні від вахти, — усе молодь, яка вперше плаває в закордонних водах.

Замість попільниці гільза від стріляного патрона — так романтичніше! Під кінець вечора вона доверху наповнена недокурками.

Грибов звичайно сідав поруч з лоцманом, щоб перекладати для тих, хто не дуже добре володів англійською мовою. (Олафсон розповідав по-англійськи).

Над вухом професора знову забринів низький, хриплуватий, з неквапливими інтонаціями голос:

— На морі, крім штормів і мілин, треба остерігатися ще Летючого Голландця…

Колишній коронний лоцман вичікує хвилину чи дві — кін з тих оповідачів, які знають собі ціну. В кают-компанії настає шанобливе мовчання…

2

— Історію цю, дуже давню, дехто вважає, — брехнею, — так починав Олафсон. — Інші ладні закласти місячне жалування і душу на додачу, що в ром не підмішано й краплі води.

Отож, розповідають, що одного разу якийсь голландський капітан захотів обігнути мис Горн. Діло було пізньої осені, а всяк знає, що там у ту пору дують непереборні злі вітри.

Голландець зарифлював паруси, міняв галси, та лобовий вітер незмінно відкидав його назад.

Він був бравий і досвідчений моряк, але дуже великий грішник, та ще й упертий, як морський чорт.

За цими прикметами дехто пізнає у ньому капітана Ван-Страатена з Дельфта.

Інші, проте, горою стоять за його земляка, каштана Ван дер Декена.

Обидва вони жили років триста тому, любили зазирнути в чарку, а вже блюзнили, кажуть, так, що, почувши їх, кити переверталися догори черевом.

Отож, цей Ван-Страатен чи Ван дер Декен зовсім скалився, коли зустрічний вітер вп’яте чи вшосте перегородив йому дорогу. Він увесь затрусився від злості, підняв кулаки над головою і прокричав назустріч бурі таку страхітливу лайку, що хмари, не витримавши, плюнули у відповідь дощем.

Мокрий з голови до п’ят, загубивши трикутного капелюха, голландець, однак, не вгамувався. Кістками своєї матері він поклявся, що огинатиме мис Горн хоч до страшного суду, але наперекір бурі усе-таки обігне його!

І що ж? Голландець був тут же спійманий на слові! Бог засудив його на віки вічні поневірятися по морях і океанах, ніколи не пристаючи до берега! А коли він усе-таки пробував ввійти в гавань, то одразу ж щось виштовхувало його звідти, наче погано припасований клин з пробоїни.