Читать «Бронзовий чорт» онлайн - страница 84

Але Галині вистачило й цієї посмішки, бо жінки розуміють своїх коханих без слів, просто їм приємно чути всякі гарні слова, та й, зрештою, кому протипоказана радість, котру несуть ці слова?

Проте Галі вистачило мовчазного захоплення Бобрьонка, вона відступила, пропускаючи його в кут кімнати до столу, де стояли тарілки із скромною вечерею- баночна тушонка, варені яйця, трохи сала й овочів, але над усім цим височіла пляшка справжнього кримського мускату. Бобрьонок навіть не повірив, чи справжній, і понюхав, але вино точно пахло трояндами, і майор запитально подивився на Галину: чого це саме сьогодні вона причепурилася та ще й дістала таке вино?

А Галина сіла поруч нього, зовсім поруч – він відчував її тепло й аромат волосся, мабуть, не дуже вишуканих і коштовних парфумів, але це був її запах, отже, найприємніший.

Галина налила вино в грубі гранчасті склянки, цокнулись, вона ковтнула й відразу відставила свою, а майор не втримався й допив вино до кінця, солодке, тягуче й неймовірно духмяне вино, яке заполонило тісну кімнатку пахощами кримських квітів і кримського сонця.

– Чого це так?.. – обережно почав Бобрьонок, але Галина затулила йому ще мокрі від вина губи м'якою долонею, він поцілував її, Галина засміялася щасливо й весело, Бобрьонок зрозумів, що вона сама розповість про причину такої урочистості, й віддав належне всьому, що стояло на столі, бо справді зголоднів.

– Вас затримав Карий? – запитала Галя.

– Угу… – майор не відривався від тушонки.

– Щось важливе?

– Віктор заїде за мною о п'ятій.

– О господи!

– Треба…

– Та розумію, що треба… – нараз Галина поклала йому голову на плече, Бобрьонкові одразу розхотілося їсти, й він потягнувся до неї, однак Галина тільки насварилася на нього пальцем, і він, присоромлений, повернувся до столу.

Чесно кажучи, майорові захотілося ще вина, мускат трохи вдарив у голову, а вся Галинина сьогоднішня загадковість настроювала чомусь на святковий лад, Вобрьонок. узяв пляшку, але Галина рішуче відібрала її.

– Більше сьогодні не треба, – попросила, – бо в тебе завтра важкий день, і взагалі… – вона не доказала, що має на увазі під словом «взагалі», а майор не розпитував, знав, що Галина сама скаже, коли схоче.

Повечерявши, Бобрьонок пересів на Галинине ліжко, якщо можна було назвати ліжком збиту з грубих дощок широку лаву з тонким, набитим соломою матрацом. Галина наче чекала на це, вона одразу дмухнула в гасову лампу, Бобрьонок відчув, справді відчув, а не почув, як на підлогу впала шовкова сукня й Галина притулилася до нього – тепла, ніжна й неймовірно бажана, справді, єдина кохана на світі.

Потім Бобрьонок лежав, розплющивши очі, сон не йшов До нього, бо відчував, що Галина стривожена чимось. А може, це була не тривога, а нервове напруження?

Раптом вона зашепотіла йому у вухо, точніше, видихнула одним реченням:

– Ти знаєш, мій коханий Ігоречку, що сталося, звичайно не знаєш, але ми матимемо з тобою дитину, це мені відомо точно, раніше не могла сказати, от бачиш, у нас свято, і я хочу, аби ти ще більше любив мене…