Читать «Бронзовий чорт» онлайн - страница 38

Продль збагнув, що його просто відсилають, але нічим не виказав незадоволення. Начальству завжди видніше, певно, він уже виконав своє завдання – далі з цим Іполитовим працюватимуть інші. І все ж якийсь хробачок ворухнувся в ньому: це ж треба, один виконує чорну роботу, інший знімає вершки. Але Продль твердо знав, що ніколи не слід виказувати свій справжній настрій – світ тримається на чиношануванні, а досягти великого можна, тільки почавши з малого, лише щасливчикам усе дається одразу, до таких Продль себе не зараховував.

Підвівся і покірно пішов по каву й коньяк – це ж треба, осити коньяк паршивій російській свині, яку Продль у душі глибоко зневажав. Але ж ця свиня справді потрібна рейхові, якщо сам оберштурмбанфюрер пригощатиме її.

Коли за Продлем зачинилися двері, Грефе мовив, уважно втупившись в Іполитова:

– Отже, ми зупинилися на тому, що вимагатимемо від вас роботи, гер Іполитов, віддачі, так би мовити, рівної вашим здібностям.

– Так.

– І ця робота небезпечна.

– Я не боягуз.

– Це приємно чути. Вам казали про завдання, яке ми збираємося поставити перед вами?

– Тільки в загальних рисах.

«Звичайно, – подумав Грефе, – бо ніхто нічого не знає. Крім кількох осіб у рейху». Посміхнувся і запитав:

– Уявляєте, що робитимете?

– Розвідка?

– Вас недаремо навчали в нашій школі.

– Так, – погодився Іполитов, – інструктори там досвідчені. І я згоден виконати будь-яке завдання.

– Я чекав саме такої відповіді. Ми покладаємо на вас великі надії, звичайно, й винагорода буде відповідною.. Якщо все закінчиться добре, Іполитов, ви станете заможною людиною.

– Чесно кажучи, гер оберштурмбанфюрер, я б не заперечував проти цього.

– Все у ваших руках. Ми мусимо вчинити велику акцію, Іполитов, яка набуде розголосу в усьому світі! – Грефе підвівся, бажаючи побачити, яку реакцію викличуть його слова. Невже злякається? – Ви казали, що маєте впливові знайомства в Москві?

Іполитов міцно стиснув пальці, але так, щоб Грефе не помітив його хвилювання. І біс його штрикнув похвалитися високими знайомствами – тепер відхаркується. Відповів ухильно:

– Йде війна, гер оберштурмбанфюрер, вона розкидає людей, і я не зовсім упевнений, що всі сидять на місцях. Хоча, – додав, – деякі зв'язки завжди можна поновити.

Двері відчинилися, сам Продль приніс каву й досить великі чарки з коньяком. Він поставив тацю на журнальний столик, і Грефе пересів туди, запропонувавши Іполитову м'яке крісло. Продль вийшов, не вимовившії ані слова, це сподобалося Грефе: завжди, приємно, коли підлеглий розуміє тебе й ставиться з належною пошаною.

Оберштурмбанфюрер узяв чарку й мовив трохи патетично:

– За ваші успіхи, Іполитов, точніше, за наші з вами успіхи, бо робитимемо спільну справу й відповідатимемо однаково.

«Овва, – подумав Іполитов, – ти сидітимеш тут у розкішному кабінеті й дудлитимеш каву з коньяком, а я підставлятиму там голову!.. І це називається спільною справою?» Однак нічим не виказав свого незадоволення, одним ковтком спорожнив півчарки й відсьорбнув справжньої кави – не ерзацу, який подавали по всій Німеччині, а ароматної бразільської кави, доступної тільки високим чинам рейху.