Читать «Бронзовий чорт» онлайн - страница 36

Бобрьонок розв'язав хлопцеві руки.

– Зараз ми покажемо тебе комусь із селян, – сказав, ховаючи ремінь. – Якщо ти справді оточенець, завтра відправимо до Маневичівської комендатури.

Заглада поворушив пальцями, розминаючи руки. Параска притулилася до нього.

– Я одразу запідозрила того лейтенанта, – мовила упевнено. – Чого ховатися в кущах? Та й лісник підозрілий, люди кажуть, з бандерами зв'язаний.

Толкунов перезирнувся з Бобрьонком.

– Пішли, бо з тобою і так забарилися: і звідки на нашу голову такі беруться?..

Оберштурмбаифюрер СС Грефе уважно прочитав характеристику й задоволено відкинувся на спинку стільця. Здасться, кандидатура відповідає всім вимогам: нарешті знайшли людину, яка задовольнить усіх, бо характеристику на цього агента вимагає сам Кальтеибруннер та й бригадефюрер СС Вальтер Шелленберг, начальник VI управління Головного управління імперської безпеки й безпосередній начальник Грефе, безумовно, ознайомиться з нею.

Оберштурмбанфюрер присунув до себе характеристику й ще раз уважно вивчив її.

Петро Іполитов. З кінця двадцятих років по сороковий мешкав на Україні, в Узбекистані, Башкирії під різними прізвищами. Перед війною, використавши службове становище завідуючого нафтобазою на одній із станцій Туркестано-Сибірської залізниці, прихопив велику суму грошей і зник з нею.

Грефе подумав, що така людина, безумовно, має голову на плечах, а не казанок, як у переважної частини їхніх агентів.

Оберштурмбанфюрер потер кінчиком випещеного, з відполірованим нігтем пальця ніс, що свідчило про вдоволення і гарний настрій. Вивчав характеристику далі.

У листопаді сорок першого року Іполитова мобілізують до армії, де він служить спочатку командиром взводу, а потім – роти. У травні сорок другого, улучивши зручний момент, переходить на бік німецької армії. Під час допитів повідомив командуванню багато важливих фактів, що мали неабияке військове значення.

Що ж, це також свідчило на користь Іполитова: отже, ретельно готувався до переходу через лінію фронту й прийшов не з порожніми руками.

Далі: в справі є письмова заява Іполитова, в якій він зобов'язується вірно служити німецькому командуванню і просить призначити його бургомістром одного з окупованих міст.

Грефе знову потер ніс. Так, у цього Іполитова губа, як кажуть, не з лопуцька, і на це треба зважити.

У сорок третьому Іполитов потрапив до Австрії, де ним зацікавилося гестапо. Тривалий час його прискіпливо перевіряли: виконуючи завдання гестапівців, Іполитов був провокатором у концтаборах та віденській тюрмі. Прикидаючись чесним радянським командиром і навіть політпрацівником, він завойовував довір'я військовополонених, виявляв комуністів та командирів Червоної Армії, виказував підпільників, попереджав гестапо про втечі полонених.

Намагаючись вислужитися, Іполитов сам підбурював полонених до втечі, інформуючи в останню хвилину табірне начальство.

У серпні сорок третього року після чергової провокації у віденській тюрмі, коли Іполитов виказав велику групу радянських патріотів, він був офіційно завербований співробітником СД «для виконання спеціальних, особливої державної ваги акцій».