Читать «Бронзовий чорт» онлайн - страница 40

Нарешті ліс трохи відступив, путівець пролягав невеличкою галявиною і попереду проглядався крутий завертень. Толкунов торкнувся Вікторового плеча.

– Зупинись тут, – наказав, – нам краще підійти до лісникової хати непомітно.

Бобрьонок, погоджуючись, кивнув. Справді, он розлога береза в глибині галявини, про яку казав їм Гавришків, а далі молодий дуб. Орієнтири визначені точно, й Толкувов має рацію: береженого бог береже – можливо, в лісниковій хаті засідка й вони потраплять до неї як останні дурні.

Толкунов зійшов з путівця і рушив попід деревами, вміло обираючи найзручніший шлях у густому підліску. Бобрьонок ішов слідом – ніхто краще за капітана не знав лісу й не орієнтувався в ньому: тут авторитет його був безперечний, так само як і в стрільбі з пістолета. Капітан народився в красноярській тайзі й з дитинства звик до таких лісів, у порівнянні з якими місцеві пущі виглядали мало не парками.

Хвилин через десять-п'ятнадцять Толкунов подав майорові знак зупинитися – постояв трохи, роздивляючись щось попереду, і підкликав Бобрьонка.

– Відчуваєш, димом пахне? – запитав.

Майор принюхався, проте, крім гострого запаху прілого листя і живиці, не відчув нічого. Невизначейо похитав головою.

– Невже не відчуваєш? – переможно посміхнувся Толкунов. – У лісника горить у печі.

– А що варять? – не без іронії запитав Бобрьонок, однак капітан, не сприйняв його під'юджування.

– Ступай обережно, – попередив. Витягнув свій знаменитий пістолет і засунув за пас: тепер ніхто не міг напасти на них зненацька, це було не раз перевірено досвідом – недаремно капітан мав близько тридцяти затримань, а сам лише двічі був поранений у плече й стегно.

Вони просувалися, часто зупиняючись та роззираючись уважно. Ліс порідшав, нарешті зовсім розступився – попереду за молодими берізками відкрилася галявина, засаджена картоплею, і якийсь чоловік копав там лопатою.

Толкунов зробив знак Бобрьонкові лишатися на місці – сам зник у кущах непомітно, наче й не було його зовсім. Не ворухнулася ані гілочка, тільки якась птаха свиснула стривожено й одразу замовкла. Бобрьонок стояв, спершись па шерехатий дубовий стовбур, і дивився на чоловіка, який порпався в городі. Від нього до майора було півсотні метрів, і Бобрьонок міг чітко розгледіти чоловіка. Той копав картоплю акуратно, обдивлявся кожен кущ, обмацував землю в ямках, шукаючи бульби – працював непоспішливо, безтурботно, не зупинявся і не роззирався, почувався в цілковитій безпеці и був цілком захоплений своєю нескладною та одноманітною роботою.

Толкунов виріс у нього за спиною непомітно: навіть Бобрьонок, який знав, що має статися і не спускав очей з підліску на краю галявини, не зміг помітити, як капітан виповз із кущів.

Толкунов ступив кілька пружних кроків по картоплищу, лише тоді чоловік почув легкий шерех і озирнувся, – побачивши незнайому людину та й ще наставлений пістолет, розгублено впустив бадилля, з якого обирав бульбини, відступив, спіткнувся об відро й мало не впав.