Читать «Бронзовий чорт» онлайн - страница 24
Ростистав Феодосьевич Самбук
– Не проминете, – лише відповіла. Стояла на ґанку, дивилася вслід, нараз майор озирнувся і побачив у її очах чи то тривогу, чи то переляк, притишив крок і озирнувся Ще раз, але жінка вже сховала очі, навіть усміхнулася, і майор подумав, що він, мабуть, помилився.
Сільрада розташувалася в одному будинку з крамницею і була замкнута. Бобрьонок помацав великий замок, а Толкунов зазирнув у крамницю. На порожніх полицях лежали книжки, під ними стояв мішок з чимось сипучим, але неходовим, бо в крамниці було зовсім порожньо. Поруч із книжками капітан помітив дві пари тенісних ракеток, зовсім пристойних і, либонь, дорогих ракеток, – але для чого вони в селі? Так і не розв'язавши для себе цю проблему, капітан запитав у продавщиці, літньої жінки у ватянці (незважаючи на спеку), де можна побачити голову сільради.
– А в селі, – відповіла не вагаючись.
– Село велике.
– Велике, – погодилась, – та вуйко Федір на похороні. Бабця Стефанія померла, – пояснила, – то сьогодні ховатимуть. Це недалеко – он там, у завулку. Одразу праворуч, третя хата.
Садибу бабці Стефанії довго шукати не довелось. Під хатою юрмилися люди, розшукувачі попрямували туди – натовп розступився, даючи дорогу, але майор зупинився і запитав, де голова сільради.
Старий і зморшкуватий чоловік у чорному, видно, святковому капелюсі, зміряв його з голови до ніг підозрілим і не дуже доброзичливим поглядом і запитав сам:
– А вам, прошу, для чого?
– Потрібен, – не звернув уваги на його цікавість Бобрьонок. – У справі.
– Ну, якщо в справі… – поважно кивнув старий, – голова пішли по коні для похорону, зараз будуть.
Треба було чекати, і Бобрьонок з Толкуновим влаштувалися в затінку під грушею, що росла на подвір'ї, відчуваючи цікаві погляди, весь час звернені на них.
Люду на похорон зібралося чимало, переважно бабці й літні чоловіки – цілком закономірне явище, молодь в армії, й тільки діти та підлітки шастали в натовпі. Трохи осторонь, правда, стояв чоловік років під сорок у солдатській гімнастерці, курив і розмовляв із старою жінкою, потім пройшов з нею до хати, і Бобрьонок помітив, що він накульгує, й саме на ліву ногу. Взутий чоловік у кирзові чоботи – Бобрьонок ледь торкнувся ліктем Толкунова й вказав очима на чоловіка в гімнастерці, капітан розуміюче опустив очі й клацнув пальцями: мовляв, сигнал прийнято, той чоловік нікуди не дінеться.
Бобрьонкові захотілося курити, але не знав, чи можна під час такої сумної події. Проте бажання переважило сумніви, і він витягнув пачку цигарок. Певно, старий у чорному капелюсі не спускав з майора очей, бо одразу виріс перед ним і безцеремонно потягнувся до пачки.
– Дозвольте, пане офіцере, – попросив улесливо, – бо таких цигарок ми тут і не бачили.
Майор стукнув пальцем по пачці, викидаючи цигарку, запалив сірника, дав прикурити старому, той затягнувся з насолодою і сів на край лавки поруч з Бобрьонком. Певно, йому хотілося побалакати, та ще з таким начальником, – поштиво торкнувся мозолястими, покрученими від важкої роботи пальцями крис капелюха й мовив: