Читать «Бронзовий чорт» онлайн - страница 10

Гітлер запитав:

– Що вам потрібно, обергрупенфюрере, для здійснення цього плану державного значення?

– Ваша згода, мій фюрере.

– Ви вже її маєте. Ще?

– Я хотів лише попередити, що ретельна підготовка акції коштуватиме…

– У вас нема грошей? Хтось обмежує?

– Ні, але ж…

– Жодних «але». Скільки б це не коштувало, кінцевий результат вартий того.

– Сьогодні я ще раз переконався в цьому.

Гітлер обернувся, знову заклав руки за спину й почвалав назад, до мольберта.

– Ви добре продумали операцію? – запитав не зупиняючись.

– Зараз її докладно опрацьовують.

– Найсуворіша конспірація, – попередив Гітлер якось стомлено: вибух емоцій не минув даремно. – Найобмеженіше коло осіб може знати про справжню мету. Навіть Герінг…

– Так, мій фюрере, навіть Герінг нічого не знатиме. Крім нас та безпосередніх учасників акції, в курсі справ будуть двоє чи троє.

– Хто вони?

– Скорцені, мій фюрер, і ще…

– Це вже у вашій компетенції, Ернесте, Я питаю, хто безпосередні виконавці?

– Росіяни. Чоловік і жінка.

– Ви впевнені в них?

– Ми зупинилися на їхніх кандидатурах після ретельної перевірки. Найретельнішої,

Вони дійшли до мольберта, і Гітлер утомлено опустився на стілець. Мовив стишено:

– Нехай вам щастить, Ернесте. Візьміть цю справу під свій повсякденний контроль. Зважуйте на найменші дрібниці. Втім, ви самі все знаєте, врахуйте тільки, акція мусить відбутися, відбутися, що б не сталося, я не прийму жодних пояснень, жодних виправдань.

– Я зрозумів вас, мій фюрере.

Гітлер узяв пензель, довго примірявся і нарешті торкнувся ним жовтого неба.

– Здається, так буде краще, – сказав, наче й не було щойно розмови про диверсію і єдине, що тривожить його, – кольори картини. – Я подарую вам, Ернесте, саме цю акварель, коли, звичайно, вдасться. Із вдячністю за радість, яку ви принесли мені сьогодні. Ви поспішаєте, обергрупенфюрере?

– Так. – Кальтенбруннер клацнув закаблуками. – До побачення, мій фюрере. Хайль!

Повернувся і пішов не озираючись, тільки гравій монотонно шурхотів під важкими кроками.

Курінний Сорока розташувався на барвені й нетерпляче чекав, поки хлопці готували купіль. Скинув сорочку, сидів у самих споднях, простягнувши ноги й підставивши спину сонцю, насолоджувався теплом і спокоєм.

У садочку за хатою сквирила якась птаха, курінний скрутив цигарку, натоптавши бакуну мало не на палець завтовшки, затягнувся так, що закашлявся: не бакун, а якась запридуха, – і де тільки вирощують такий?

Сорока остудив горло ковтком молока із глиняного стоянця, гримнув: – Чого забарилися?

Хлопці гріли воду у виварці та відрах на літній плиті, поставленій посеред двору під дерев'яним навісом.

Семен, вусатий і літній уже вуйко, попробував воду пальцями, відсмикнув руку, та все ж не поквапився.