Читать «Марафон завдовжки в тиждень» онлайн - страница 95
Ростистав Феодосьевич Самбук
Навпроти на лавці вмостилися також жінки, літні, в робочому одязі, з пиламіг й сокирами, і Федір догадався, що їдуть на лісорозробки, які велися біля роз'їзду на підступах до заліщицького лісу. Зрадів: йому також виходити на цьому"полустанку і в людському юрмовиську легше загубитися.
– На роботу? – запитав у жінки в обтертому бушлаті, що поклала на коліна важку нагострену сокиру.
– Куди ж іще?
– Ліс рубаєте?
Жінка подивилася на Федора втомлено й неприязно, але, побачивши ношену шинелю і лейтенантські погони, пом'якшала. Ліс рубати важко, іноді нестерпно важко, та цьому хлопчиськові в пропаленій фронтовій шинелі ще важче, їм хоч смерть не дивиться у вічі.
– Рубаємо, – відповіла й махнула рукою. – Працюємо на лісоповалі, шляк би його трафив.
– Важко?
Жінка підважила гостру сокиру, раптом подала її Федорові, і той взяв, для чогось провів пучками по гострому лезу. Відчув вагу сокири й мовив співчутливо:
– Так, за день намахаєшся!.. – Він і справді підвів сокиру, наче збирався рубонути, худорлява сусідка злякано відсахнулася, і Федір скористався з цього, щоб сісти зручніще. – Нічого, – мовив заспокійливо, – скоро війна скінчится, чоловіки повернуться, і буде вам полегшення.
Жінка забрала в нього сокиру, затиснула довге сокирище між коліньми.
– До кого повернуться, до кого й ні, – мовила спокійно, мало не байдуже, і Федір подумав, що, певно, горе обійшло цю жінку, але помилився, бо її сусідка, яка також тримала на колінах сокиру, додала:
– Ти, Катре, ще надію маєш: пропав безвісти… А в нас похоронки…
Жінка змучено махнула рукою. Нараз, спершись на сокирище, перегнулася до Федора, втупилася в нього злинялими й втомленими очима.
– Бережи себе, хлопче, – сказала раптом і посміхнулася жалісливо. – Такий ще молодий!
Федір подумав, що обійдеться і без тітчиних порад: чого-чого, а берегти себе навчився, он тільки кляті німці не хочуть зрозуміти його і цей упертий Гаркуша, але все одно треба кінчати, зрештою, коли Гаркуша опиратиметься, можна обійтися і без нього – ножа в спину в темному місці, забрати гроші й документи – і до тилу. Кудись у Крим чи на Кавказ, де тепліше, за документами він тяжко поранений, одержав відпустку, трохи перекантуватися завжди можна, а далі життя покаже. Бо життя всюди гарне, навіть зараз, коли треба топати в лісову гущавину за паршивою рацією…
Нараз Федорові зробилося шкода себе, й він твердо вирішив: досить! Востаннє виконує Гаркушин наказ і кінчатиме з ним. Можливо, цієї ж ночі. Зрештою, можна тихенько придушити в ліжку, їхній господар, здається, завтра знову чергує, день у нього в запасі є, а за день у військовій колотнечі можна загубитися так, що сам чорт, не кажучи вже про контррозвідку, шукатиме до кінця днів своїх.