Читать «Марафон завдовжки в тиждень» онлайн - страница 4

– Сподіваюсь, панове офіціри матимуть задоволення від помешкання, – солодко мовила господиня й посміхнулась не менш солодко. – Є телефон і ванна, прошу панства, до того ж кімната сонячна…

Бобрьонок подумав: в таку мерзенну погоду навряд чи де має значення, і невідомо, чи ночуватимуть тут хоч раз – скільки вже доводилось лягати в ліжка з простирадлами, може, не такими свіжими й накрохмаленими, як тут, але із справжніми простирадлами, щоб через півгодини квапливо одягтися й іти під дощ чи на мороз по чергового диверсанта. А тут ще телефон поруч – зовсім як у генерала: простягнув руку й – «слухаю, алло, майор Бобрьонок на дроті…»

Майор обернувся до господині й сказав чесно, що думав:

– Нам тут дуже подобається.

– Почувайтеся, як удома.

– Спробуємо.

– То, може, пани офіцери хочуть кави?

Толкунов блиснув на господиню очима, мабуть, йому не зовсім сподобалося звертання «пани офіцери». Правда, тут, у західних областях, уже мусив звикнути до нюансів у поводженні місцевих жителів, але все ж міг щось бовкнути, і Бобрьонок, так би мовити, заступив йому дорогу.

– З задоволенням, – одповів. – Що може бути смачніше за гарячу каву!

– Тільки перепрошую, – пояснила господиня нерішуче, – тераз час воєнний і справжню каву дістати важко. Але маю трохи ерзацу…

Вона, звичайно, могла й не наголошувати на цьому: Бобрьонкові було важко навіть згадати, коли чув запах справжньої кави, либонь, просто забув його, але дав собі слово, поки мешкають у пані Марії, обов'язково дістати її. Він знав навіть через кого: Володька, порученець генерала Рубцова, може все на світі, і, якщо йому запропонувати трофейний бельгійський браунінг, організує не тільки каву, а й самого чорти на додачу до неї.

Пані Марія посміхнулася зовсім сонячно й побігла готувати каву, а Толкунов ще раз смикнув за торгнерний мотузок, задоволено гмикнув і всівся просто на плюшеве покривало під лампою, наче так, випадково, але його вчинок мав і очевидніш підтекст: Толкунов зайняв собі місце під шовковим абажуром, і Бобрьонок, у душі посміхнувшись цим маленьким капітановим хитрощам, вирішив не перечити. Тим більше, що йому справді було все одно де спати, навіть краще на другому ліжкові – саме поруч нього на тумбочці стояв старомодний телефонний апарат – з високим важелем для трубки.

Бобрьонок обійшов ліжко, але не сів на нього, зняв трубку, послухав і, почувши гудок, поклав на місце. Заніс до кімнати валізу й витягнув станок для гоління, поміняв лезо й попрямував до ванної, прихопивши все причиндалля й одеколон «Кармен» у трикутному флаконі.

Через кілька хвилин у квартирі гіркувато запахло кавою, Бобрьонок якраз закінчив гоління, зайшов до кімнати свіжий і енергійний, буцім скинув з плечей кількаденну втому й забув про наступні клопоти.

Толкунов сидів у тій же позі під торшером, трохи згорблений, руки на колінах. Почувши запах кави та одеколону й побачивши чисто виголеного майора в розстебнутій гімнастерці, капітан блаженно потягнувся, так, що захрускотіли суглоби, кілька разів присів, розминаючись, і почимчикував до передпокою за сидором. Він примостив його в себе на колінах і довго копирсався, наче й не заглядаючи, та, зрештою, все ж витягнув пару темних нитяних шкарпеток і повільно натягнув їх на потемнілі від холоду ноги. Як не дивно, а ця зовсім проста акція якось перевтілила його – виявляється, шкарпетки все ж мали якесь значення, принаймні капітан одразу перестав бути оголеним і безпомічним, мабуть, він відчув це, бо підтягнувся, розпростав гімнастерку під пасом і підійшов до трюмо, загородивши дорогу Бобрьонкові. Постояв, уважно розглядаючи себе, певно, лишився задоволений, бо випнув груди й поправив кобуру з пістолетом, подумав трохи і з явним небажанням скинув пас із зброєю та засунув під подушку. Тепер він остаточно зайняв собі спальне місце, озирнувся на Бобрьонка, аби побачити, як той зреагує, але майор стовбичив перед дзеркалом і був зайнятий тільки невеличкою подряпиною на підборідді – наче й не помітив капітанового маневру.