Читать «Марафон завдовжки в тиждень» онлайн - страница 3

Він був абсолютно діловою людиною, цей підтягнутий, чисто виголений, у начищених хромових чоботях лейтенант, був упевнений у своїй значущості й вмів цінувати час – ідеальний ад'ютант чи помічник начальника штабу. Лейтенант повернувся й почав спускатися рипучими сходами, ні разу не озирнувшись, та й для чого озиратися, коли про все заздалегідь домовлено й не може бути жодних несподіванок?

– Прошу до покою…- жінка, все ще притримуючи халат, зробила ледь помітний рух, наче збиралася присісти в кніксені певно, вона роздумала, проте цей рух помітив навіть Толкунов – Бобрьонок побачив, як капітановим обличчям майнула невдоволена гримаса: що ж, Толкуиова можна було зрозуміти, каштан рішуче заперечував усілякі буржуазно-капіталістичні цирліхи-манірліхи, в їхньому селі жінки працювали нарівні з чоловіками, іноді й більше і квітчасті халати, парфуми, якими пахло від пані Марії, та й ще кніксен, природно, викликали в нього якщо не роздратування, то заперечення.

Бобрьонок, як і належало старшому за званням, пре йшов до передпокою першим. Тут стояли вішалка й трюмо, а на підлозі лежав килимок, либонь, не дуже дорогий, а на килимку притулилися якось очікувально й сиротливо дві пари домашніх капців без задників.

Чесно кажучи, Бобрьонок уже й не пам'ятав, коли бачів капці, а Толкунов, мабуть, не користувався ними ніколи, втім, його це аніскілечкн не хвилювало, бо кинув на стілець свій сидір і просто в чоботах попрямував до кімнати в кінці коридору.

– Чекай, – зупинив його Бобрьонок, – ноги в тебе промокли, знімай чоботи.

– Е-е… – махнув рукою Толкунов зневажливо, – не розкиснемо.

Справді, вони б не розкисли, бо звикли не тільки до мокрих онуч, спокійно спали під дощем, і загорнувшись у плащ-намет чи шинелю, але ж тут, у передпокої, все блищало мало не стерильною чистотою, і Бобрьонок мовив прямо:

– Наслідиш.

Толкунов зупинився і уважно подивився на підлогу. Нарешті збагнувши, чого хоче від нього майор, невизначено кахикнув, та все ж присунув до себе стілець, повернув його спинкою до господині й спритно, двома рухами скинув свої ялові, із збитими підборами чоботи. Запхав у халяви мокруваті й не дуже свіжі онучі й засунув чоботи під стілець.

Бобрьонок кинув капітанові капці, вони виявились малуватими й ледь трималися на ногах – Толкунов ступив кілька незручних кроків і озирнувся на майора якось безпомічно, в туфлях на босу ногу він щось одразу втратив, мабуть, впевненість, виглядав збентеженим і нерішучим, навіть переступав з ноги на ногу ніяково, буцім чекаючи, що ж буде далі.

Але далі нічого особливого не сталося. Бобрьонок насилу стягнув свої намоклі чоботи, й вони, пропустивши вперед господиню, зайшли до кімнати.

Просто перед ними стояли два притулені одне до одного ліжка, вкриті одним рожевим плюшевим покривалом, і по дві подушки в білосніжних пошивках лежали на кожному.

Пані Марія зупинилася біля дверей, очікувально дивлячись на офіцерів, а Толкунов підійшов до ліжок, постояв трохи, потім смикнув за мотузок, що звисав з торшера, – лампочка засвітилася, і капітан задоволено озирнувся на Бобрьонка.