Читать «Марафон завдовжки в тиждень» онлайн - страница 130
Ростистав Феодосьевич Самбук
– Ні, – заперечив дід, – вони при мені про себе нічого не казали. Зовсім нічого.
Бобрьонок запитав:
– Коли востаннє бачили їх?
– Федора позавчора. А майор учора пішов.
– Коли?
– Сторожем я і добу чергую, – пояснив старий. – Учора повертаюсь з роботи під вечір, а майор назустріч ж з валізкою.
– Куди пішов?
– Куди ж іти, до трамвая. Бобрьонок замислився на мить і запитав:
– Коли йшли додому, нікого не зустріли? Ніхто не виходив з вашої садиби? Може, ще раніше зустріли когось незнайомого?
Картош одповів, не задумуючись:
Бачив. Я ще подумав, гість від Сойки. Бо в залізавшому кашкеті.
Усе збігалося, і Бобрьонок, перезирнувшись з Толкуновим, уточнив:
– Молодий чи літній?
– Молодий, зовсім ще молодий, років тридцяти.
– Лисий? – не витримав Толкунов.
– У кашкеті ж…
– Опишіть його, – попросив Бобрьонок. – Як виглядав?
Картош замислився. Шкіра на його чолі пішла зморшками, й Бобрьонок приготувався вислухати докладний опис Рубаса, однак старий мовив безпорадно:
– Молодий, отже… Ну і все…
– Якого зросту?
– Високий. Толкунов випростався.
– Вищий за мене?
– Такий, як ви. В самий раз.
– А майор Гаркуша? – попросив Бобрьонок. – Опишіть його.
– Здоровий, – пожвавішав дід. – Моцний чоловік, років сорок уже має, в соку, отже.
– Білявий чи брюнет?
– Чорнявий.
– Вуса?
– Ні, голиться щодня, скаржився, щетина в нього росте, лез не наберешся… – Подумав трохи й додав: – Горбоносий, обличчя довге, й чуприна чорна. Гордовитий чоловік, справжній офіцер, прошу я вас.
– Що носив: шинелю чи плащ?
– У шинелях обидва. Гріш ще плаща мав.
– У Гаркуші пілотка чи кашкет?
– Файного кашкета носив, майже нового.
– А шинеля стара?
– Це у Федора стара, а панові майорові не личило… Бобрьонок глянув на кинуті біля ліжка начищені хрові чоботи. Запитав:
– Мав ще чоботи?
– Пан майор беріг взуття, – пояснив старий. – Коли у відрядження, то в ялових.
– Звідки знаєте, що їздив у відрядження?
– А що ж тут неясного? Коли з валізкою та в ялових чоботах, – отже, їде…
– І вчора з валізкою?
– Я ж казав…
– Попередив, коли повернеться?
– Сьогодні чи завтра.
Бобрьонок подумав: довгенько доведеться чекати дідові. Проте сказав зовсім інше:
– Нам, шановний Сергію Петровичу, треба терміново побачити майора Гаркушу. Де його знайти?
– Вам краще знати.
У цій відповіді був сенс, і Бобрьонок вирішив, що варто трохи відкритися дідові. Все одно доведеться лишати в будинку засідку, старий і так догадається, що до чого, Тому й мовив:
– Розшукуємо ми майора Гаркушу. Зник він, десь переховується, і треба знайти. Може, вам дещо відоме?
Старий подумав і похитав головою. Вигляд у нього був явно збентежений.
– Ні, – одповів, – ніц не знаю. Але ж, – нараз сіпнувся на стільці, – Федора вбито, майор щез… – Очі в нього потемнішали, й він запитав: – А ви їх розшукуєте? Виходить…
– Що виходить, те виходить… – недвозначно зауважив Толкунов. – Негарно виходить.
– Що вони вчинили?
– Багато від нас хочете, діду.
– Так, розумію, військова таємниця, мені це відомо, сам служив у війську. Ще цісаревому.
– Хто приходив до ваших пожильців?
– Може, без мене, бо я не бачив.
– А жінки?
– Ні, – похитав головою, – вони сюди нікого не водили. У місті бачив з дівчатами, а сюди ні-ні…