Читать «Марафон завдовжки в тиждень» онлайн - страница 119

Видно, майор щойно мав з Карим не дуже приємну розмову – сидів похмурий і знервовано тарабанив пальцями по столу.

– Щось трапилось? – запитав Толкунов.

Бобрьонок підвів на нього очі, прочитав щиру зацікавленість на капітановому обличчі, збагнув, що Толкунов нічого не знає про останні події, і мовив, махнувши рукою:

– Суцільні неприємності…

– Той тип знову зник?

– Ну що ти!

– Тоді не бачу підстав…

– Підстрелили його.

– Хто?

– Дурна історія. Натрапив на патруль.

– І ті бовдури не змогли взяти його?

– Він убив офіцера й поранив солдата.

– Ну й ну…

– Такі справи, капітане… – Бобрьонок хотів щось додати, але до кабінету повернувся Карий. Слідом за ним ішли Сулімов із Щегловим, ще кілька офіцерів.

– Зовсім погано! – Карий зупинився посеред кабінету. – Так, зовсім погано, товариші контррозвідники. Шпигуна проґавили – раз, їхнього інформатора – два… Стільки похибок за один день, ми що, працювати розучилися?

– Якого інформатора? – не зрозумів Толкунов. – Те, що білявого підстрелили, ясно: патруль винний. А що за інформатор?

– Зчіплювач вагонів, якийсь Рубас. – Очі Карого звузились. – Я наказав встановити за ним стеження. Мали відомості, що через цього Рубаса львівська резидентура підтримувала зв'язок з Іванцівим у Стриї. Відомості непевні, але очей з Рубаса спускати не мали права. Однак молодшого лейтенанта Хлоня, який стежив за ним, Рубас обвів навколо пальця. Звичайно, Хлонь одержить своє, та від цього не легше. І от що: певно, Рубас підстраховував білявого з рацією – сів у трамвай на привокзальній площі, побачивши, що того вбито.

– На яку марку трамвая? – нетерпляче запитав Бобрьонок.

Полковник зміряв його схвальним поглядом:

– Правильно міркуєте, майоре.

– На шостий?

– Абсолютно точно.

– А зійшов?

– На передостанній зупинці.

– Отже, на Богданівці, – збуджено вигукнув Бобрьонок. Він навіть схвильовано підвівся. – Рубас ішов до резидента. І наш молодший лейтенант Хлонь мав шанс…

– Так, мав шанс, – ствердив Карий.

– Але ж Рубас попередив резидента про випадок на привокзальній площії – розпачливо підвів руки Бобрьонок.

– Не виключено, – погодився Карий.

– І доповів йому про те, що сам з трудом позбавився стеження.

– Логічно.

– Гадаєте, після цього резидент Сидітиме на місці?

– Ні, не гадаю.

– Що ж робити?

– Діятимемо, як умовились.

Бобрьонок повільно опустив руки, наче вони в нього раптом поважчали. Перепитав:

– Уранці прочісуватимемо Богданівку?

– Так.

– А не запізно?

– Маєте кращі пропозиції?

– Звичайно, вночі це робити негоже,-погодився Бобрьонок.

– Богданівку контролюють посилені патрулі, – повідомив Карий.

Толкунов поворушився на стільці, це й запитав:

– Щось хочете, капітане?

Толкунов підвівся, обсмикнувши гімнастерку.

– Справи не такі вже й погані, товаришу полковник, – мовив упевнено. – Вчора й сьогодні ми взяли в них дві рації, мабуть, більше не мають, бо той білявий хлюст їздив за нею аж до заліщицького лісу. Отже, резидент позбавлений зв'язку, а шпигун без зв'язку – тьху…