Читать «Марафон завдовжки в тиждень» онлайн - страница 110

– Скажіть, будь ласка, – в голосі Бобрьонка з'явилися інтимно- прохальні інтонації, – чи не впізнаєте ви цього чоловіка?

Кондукторки перезирнулися, видно, старша подала колежанці якийсь тільки їм відомий сигнал, бо, фактично не розгледівши вбитого, енергійно і в такт закивали головами.

– Але ж, дуже прошу, громадяночки, гляньте, це вам нічим не загрожує, й до вас ми не матимемо претензій, – не бачили ви раніше цього лейтенанта? Мусив їхати трамваєм шостого маршруту.

Огрядніша жінка, поправивши хустку на грудях, ступила до лавки, потягнувши за собою й подругу. Вони довго розглядали вбитого, нарешті знову перезирнулися і захитали головами.

– Ні, – ствердила огрядніша, – вперше бачимо. А втім, знаєте, скільки в нас пасажирів!

– Так, дуже прошу я вас, – підтвердила друга, – всіх не запам'ятаєш…

Вони пішли, і Щеглов сказав Бобрьонкові:

– Могутні мадамочки, биті й перебиті, всього набачилися, їм зайвий клопіт ні до чого, й ми…

– Але ж цей тип їхав на вокзал уранці, коли пасажирів мало, може, хтось і запам'ятав його, – мовив майор, не дослухавши. – Давайте наступних кондукторок, лейтенанте.

Однак наступним виявився кондуктор – літній, сивовусий, погано поголений, худий і весь якийсь виголоджений. Щоки в нього запали, проте очі за скельцями простих, оправлених металевими дужками окулярів світилися допитливістю. Він витягнув шию з коміра темної, заношеної сорочки, уважно й без жодного хвилювання оглянув убитого. Обтер тильним боком долоні кінчик почервонілого носа і озирнувся на Бобрьонка.

– То чого пан майор воліє? – запитав чемно, та не втримався і шморгнув носом.

– Чи не їхав цей чоловік сьогодні у вашому вагоні? Або вчора чи колись? Взагалі, може, десь бачили його?

Кондуктор слухав майора уважно, кілька разів кивнув, наче проникався серйозністю свого завдання, і Бобрьонок подумав, що, либонь, нарешті їм пофортунило й зараз одержать хоч яку-небудь інформацію, але кондуктор рішуче похитав головою і одповів твердо:

– Ні.

– Не бачили?

– Ніколи.

– А ви гляньте ще раз.

– Для чого? Ніколи не бачив цього чоловіка.

– Отак категорично?

Кондуктор задумався, ще раз потягнувся рукою до кінчика носа, однак перехотів і мовив, правда, не так рішуче: – Ну, може, й зустрічався колись, та не пригадую…

– Вибачте, що потурбували.

– То дуже прошу.

Кондуктор поправив сумку й пішов. На порозі затримався, озирнувся, поправив окуляри й мовив, наче пробачався:

– Ви на мене вже не сердьтеся. Я б з радістю, проте що поробиш! Не бачив…

Щеглов засміявся зовсім по-дитячому.

– Ну що ти, батю, – сказав душевно. – Ні – то й ні, спасибі, почав би щось вигадувати, заплутав би нас. А так усе ясно.

Кондуктор випростався, наче ці лейтенантові слова зняли з його спини тягар.

– Бувайте, – махнув рукою так, буцім перебував у своїй компанії і відлучається лише на короткий час.

– Ще один порожній номер, – пробубонів Щеглов.

Бобрьонок нічого не одповів: що вдієш, мабуть, з їхнього заміру нічого не вийде, але він не має права відступитися, поки не розпитає всіх кондукторів.

Через кілька хвилин черговий по вокзалу пропустив до кімнати двох жінок. Першою зайшла кондукторка у форменій тужурці, середніх років, міцна, у хустці, зав'язаній на потилиці.