Читать «Марафон завдовжки в тиждень» онлайн - страница 108

Офіцерська книжка й продовольчий атестат не викликали жодних підозр, особливо атестат з численними позначками продпунктів. Бобрьонок був упевнений, що він справжній, агенти, звичайно, вже встигли обміняти в інтендантів свої фальшиві папери. Зрештою, останнє слово про документи мала сказати експертиза, і майор відклав їх.

Власне, в кишенях так званого лейтенанта Федора Гроша не було більш нічого вартого уваги. Гаманець з грішми (півтори сотні тридцятками та дріб'язок.), цигарки «Біломор-канал», кустарна запальничка, зроблена з патронної гільзи, залишки бутерброда з салом, загорнуті в промаслений напір, – він був обережний, цей гітлерівський агент, і не тримав у кишенях нічого компрометуючого. Щеглов плюнув спересердя.

– От і все… – мовив, блиснувши очима. – Небагато.

– Зовсім нічого, – погодився Бобрьонок. Майорові також хотілося плюнути чи вилаятися, дати вихід емоціям, що переповнювали його, але втримався і додав: – Єдина зачіпка – документ про відрядження.

– Чиста липа.

– Згоден, та іноді гітлерівська розвідка використовує наших офіцерів, що заплуталися чи якось по-іншому потрапили до їхніх тенет.

– Як звичайних інформаторів. А цей Федір Гріш – фігура явно не другорядна.

– Звичайно, та маємо хоч один шанс.

Проте одразу виявилося, що навіть цього шансу в них нема, – комендант приніс невтішну звістку: в частині, куди був відряджений лейтенант Федір Гріш, про такого й не чули.

Щоб підсолодити пігулку, комендант подав мало не повну коробку «Казбеку», Бобрьонок курив рідко, а тут першим узяв цигарку і затягнувся жадібно.

– Усе, – мовив, – тут усе, й слід доповідати Карому. Може, ви, лейтенанте?

Щеглову не треба було пояснювати тактичний хід Бобрьонка: звичайно, полковник розсердиться. Хоч у ситуації, що склалася, винних не знайти, він, можливо, вилає лейтенанта, однак з того нічого не візьмеш, потім Карий розбереться в ситуації, охолоне, і всі одержать по заслугах, – але кому хочеться потрапляти під гарячу руку?

Щеглов потягнувся до телефону, однак Бобрьонок перехопив його руку.

– Я пожартував, лейтенанте, – сказав, – і всі шишки мають сипатися на мою голову. Але ми поспішали й, може, чогось не помітили. Давайте ще раз…

Вони вивернули кишені гімнастерки й дослідили буквально кожен шов, потім діагоналеві галіфе агента, підпороли підкладку в шинелі, проте так нічого й не знайшли. Бобрьонок готовий був уже визнати поразку, та нараз помітив за швом вивернутої шинельної кишені пожмаканий шматочок паперу. Виявилось, трамвайний квиток. Майор розгладив його на долоні і хотів уже приєднати до інших речей агента, але трохи подумав і попросив коменданта:

– Чи не могли б ви встановити, на якому маршруті й коли продали цей квиток? Хоча, – раптом погляд його пожвавішав, – хоча, коли квитки продаються, мусить бути і облік. Чи існує якесь трамвайне начальство?

– Звичайно, – ствердив комендант.

– Де?

– Трамвайне управління почало функціонувати в місті, здається, ще в серпні.

– Де воно?

Комендант назвав вулицю, і Бобрьонок подав Щеглову квиток.