Читать «Таємниця Крилатого Змія» онлайн - страница 33

Поступово дерева рідшали, і несподівано П’єро опинився на узліссі. Далеко попереду білів замок Монбіжу, зі східчатим дахом і колонами. Чудовий сад підступав аж до вікон палацу. Кращі садівники країни планували його. Водограї, сходи, мармурові статуї, стрункі тиси, море квітів, мальовничі галявини створювали казкове видовище під місячним сяйвом.

Хлопець гарячково думав, як краще пройти цим садом, коли раптом, зовсім близько, знову несамовито загарчали собаки. П’єро прожогом кинувся в хащу, ліг під розлогими вітами, що спускалися до самої землі, і причаївся.

На закруті показалося шестеро догів, їх ледве втримували на шкіряних шворках двоє чоловіків. Один із них був Гране, начальник охорони, що його П’єро бачив у заїзді. Пси оглушливо валували. Хлопець побачив роззявлені пащеки, страхітливі ікла; собаки бігли прямо на нього. П’єро подумав, що він загинув. Який же він дурень, повірив нікчемним побрехенькам про вигадливість арабів з романів за два су! І він затремтів, уявивши, як за мить його живцем розірвуть ці страховиська. Хлопець затулив обличчя долонями.

Тупіт наближався. Ще секунда — і він, самотній і беззахисний, загине. Хлопець здригнувся. Зовсім поруч затріщали гілки…

Потім несподівано голоси наглядачів та вищання собак загубилися в глибині лісу. П’єро помалу опам’ятався. Тепер сумніву не було, його врятувало чудо. Хлопець не вагався більше і кинувся бігти навпростець до замка. У нього наче виросли крила. Серед ночі на першому поверсі світилися лише три високі вікна. То була кімната старого Вандергольда.

МІЛЬЯРДЕРОВА КІМНАТА

Чимало королів Франції спало в кімнаті, що тепер належала королеві нафти. Шість дзеркальних вікон освітлювало її вдень; три виходило в парк, а інші дивилися на Сену, бо замок стояв на стрімкій скелі. На стелі, що її розписав учень венеційського художника Тьєполо, серед хмар і ліпної позолоти рококо веселилися боги Олімпу. Стіни завішано безцінними гобеленами з батальними сценами часів Людовіка XIV; один із цих килимів, проте, повісили нещодавно. Алегорію його зрозуміти було нелегко: на ньому виткано жінок з прапорами націй і статую Ніки Самофракійської, богині перемоги, — Ніка пливе на галері чорною протокою, що лине з рогу достатку. Напис великими грецькими літерами пояснював зміст дивного зображення: “Союзники прийшли до звитяги по хвилях нафти (Клемансо)”. Далі йшов напис “Вандергольдові, вдячний уряд Франції. Цей гобелен почато 15 лютого 1918 року за наказом Раймонда Пуанкаре, президента республіки, і передано п. Вандергольдові 18 листопада 1927 року від Гастона Домерже, президента республіки”.

Так, справді, французький уряд зробив цей унікальний дарунок, що його виготовлено протягом дев’яти років тяжкою працею десяти робітників з мануфактури “Гобелен”.

В часи першої імперіалістичної війни Вандергольд постачав нафту французьким танкам і літакам. Завдяки своїм махінаціям він одержав понад сто мільйонів прибутку, великий хрест Почесного легіону і чудовий настінний килим. Один журналіст, підтриманий американським суперником Вандергольда Давенпортом, повідомив світову громадськість, що “великий патріот” одночасно постачав пальне німецьким літакам і підводним човнам. Вандергольд і не подумав спростувати цю новину.