Читать «Таємниця Крилатого Змія» онлайн - страница 32

Порадившись із Гране в комірчині, Персен повернувся до кімнати і заявив, що, коли гостеві буде до вподоби, він може напнути намет і заночувати на узліссі, неподалік од заїзду. Гране й Персен задоволено спостерігали, як хлопець лагодив у темряві свого невеличкого намета. Пославшись на втому, молодий Морель одразу ж уклався спати.

— Ну й дивні примхи у цих синків із порядних родин — до знемоги вештатись по дорогах! — промовив Персен, повертаючись до заїзду.

— Це зараз модно, — пояснив Гране. — Тут нічого лихого нема. Навпаки, гарний спосіб виховати майбутніх хоробрих солдатів.

Глупої ночі, коли всі мешканці Мейнвіля давно вже спочивали, якась тінь вислизнула з намету і крадькома рушила до замка Монбіжу. Це П’єро Ланкрі йшов визволяти свого дядька Клемана Лотера.

ВИГАДЛИВИЙ АРАБ

Вибігши з ліска, П’єро опинився біля високого муру. Ніч стояла тепла, небо засіяли ясні зорі. Повітря було напоєне пахощами сіна і польових квітів. Темрява дозволяла непомітно сховатися в гущавині.

Деякий час хлопець зосереджено прислухався. Він приніс із собою тонку й міцну вірьовку, маючи намір подолати мур. П’єро розкрутив було її, шукаючи очима якесь зручне дерево, коли раптом десь за муром загавкав собака, потім озвався другий. “Охорона”, — промайнула думка, і хлопець кинувся в гайок, що ріс за кількасот метрів від огорожі. Пси аж захлиналися з люті там, де кілька хвилин тому стояв П’єро. Боячись за своє життя, Вандергольд купив для особистої охорони дванадцять величезних сторожових собак. Це були страховища, зростом із теля, сильніші за людину і злі, як чорти. Годували їх лише сирим м’ясом. Дике виття і гавкіт поступово даленіли, і незабаром знову запанувала тиша. Охорона пройшла.

П’єро знову наблизився до огорожі. Великі, старі буки простягли над муром свої віти. Хлопець швидко витяг вірьовку з важком на кінці і перекинув її через найтовстішу гілляку. Перш ніж лізти, П’єро вдався до дивних і незрозумілих приготувань. Він скинув із себе весь одяг, сховав його в купі хмизу під деревом і лишився голісінький, мов цвях.

Хлопець вичитав з пригодницьких книжок, що цей хитромудрий спосіб уживали араби під час нападу на англійські загони, де були сторожові собаки. Собаки, маючи тонкий нюх, не можуть виявити, навіть поблизу, роздягненої людини. П’єро і поклав собі перевірити на практиці цю арабську вигадку. Він міцно обхопив подвійну вірьовку і почав підтягуватись на руках. Невдовзі досяг гілки, сів на неї верхи і скрутив вірьовку. Потім обережно поліз по дереву і врешті опинився за муром. Тут П’єро знову прив’язав вірьовку і спритно спустився вниз. Босі ноги торкнулися м’якого й густого моху. П’єро нахилився, розгріб мох і закопав вірьовку, поклавши зверху галузку. Потім він дбайливо замаскував яму мохом і травою і заглибився в мовчазний, темний парк. Напрямок йому був відомий. Так він ішов без усяких пригод із чверть години. Парк був величезний. П’єро оминав посилані піском доріжки, щоб не лишити слідів, і йшов попід деревами та кущами. Під босими ногами м’яко стелився килим із листя, трави й моху, йти було легко.