Читать «Блакитна планета» онлайн - страница 58
Мария Канн
За хвилину у темряві вималювалась зеленаста смуга й показалася трикутна споруда, так яскраво освітлена, ніби увібрала в себе все світло місяця й зір.
Ще мить — і запалала шарлатом піраміда Хефрена. Світло мінилось, переливалось, вихоплюючи з чорноти то шерехуваті поверхні пірамід, то руїни храмів і розкидане каміння. Відблиск падав на води Нілу, на пухнасті верхівки затоплених пальм і хатини, що скупчились на пагорках.
— Летімо туди! — скрикнув Марцін. — Там щось трапилось!
Навколо світлого місця ніч здавалась ще темнішою. Величезний натовп стояв біля пірамід. Ніхто не помітив наших мандрівників, коли ті спустились на дах маленької халупки. Навіть ті, хто був на даху, не глянули на них. Всі дивились і слухали.
Рожеве світло струменіло між пірамідою Хефрена й пірамідою Мікерина, найменшою серед трьох пірамід Гізехської долини, і падало просто на викуту в скелі постать чи людини, чи то звіра. Агнешка побачила людське обличчя, простягнуті вперед могутні лев'ячі лапи і очі, які дивились з тисячолітньої минувшини.
Блиск ставав дедалі сліпучіший, заграва ніби оживляла камінне лице одвічного сторожа фараонів, який сам був фараон, мав багато імен, а в віках лишилося тільки одне, дане йому грецьким істориком Геродотом, — СФІНКС.
Залунали голоси й музика — гучно і урочисто. Агнешці здалося — то промовляє сам великий Сфінкс.
«З давніх-давен щоранку я бачу, як встає бог Сонця на тому березі Нілу.
Його перші промені лягають на очі мої, звернуті до нього.
Благословляю тебе, Ніл, що котиш свої води там, у долині; тебе, батька цього прекрасного краю. То ти зробив дива дивні: міста виросли там, де колись були ліси, болота висохли, ріки повноводяться, а два моря з'єднані каналом.
Коли біля моїх ніг вчені стежили за рухом зірок, математики вимірювали землю, архітектори споруджували піраміди, визнані за одне з див світу, в інших країнах люди полювали в лісах або жили в печерах.
Хвала тобі, Ніл!»
Барви зникли, в темряві виднілась лише голова Сфінкса і таблиця поміж його могутніх лап.
Голос оповідав тепер, що на тій таблиці фараон Тутмос IV наказав викарбувати історію своєї зустрічі з володарем пустелі. То були часи, коли вже забули про Сфінкса, а його лев'яче тіло засипали піски. Ніхто не приходив віддавати йому шану.
Одного дня молодий єгипетський принц, втомившись після полювання, відпочивав у тіні голови Сфінкса й уві сні почув слова:
«Поглянь на мене, на володаря цієї рівнини! Звільни мене — станеш царем. Твоїми будуть корона біла і корона червона, корони Верхнього і Нижнього Єгипту. Твоєю буде ціла та країна».
Пробудився принц і звелів визволити Сфінкса з пісків.
Сфінкс додержав обіцянки. Незабаром натовп на берегах Нілу вітав нового фараона. Барвисті човни танцювали на хвилях.
Фараон Тутмос IV здобув владу.
В звуках музики Агнешці вчувався тупіт кінноти фараона по пісках пустелі. Цокіт копит наближався, й здавалось, ось-ось з темряви вирине перша лава воїнів.