Читать «Блакитна планета» онлайн - страница 60

Навколо, скільки сягає око, тяглися піски: сіро-жовті, тривожні, похмурі. Вони не будили тої радості, як навіяні вітром і збиті морозом кучугури снігу, коли на них сонце викрешує голубі й пурпурові іскри.

А от бедуїни, коли їм набридає кочувати, селяться поблизу пустелі, щоб споглядати її…

Піраміди стояли на пагорбах, наче скам'янілі намети-велетні в оточенні сучасного міста. Мандрівники спустились на землю біля підніжжя піраміди Хеопса.

Три тисячі величезних шерехатих брил височіли в них над головами. Важко було повірити, що їх піднято вгору без інструменту, без механізмів, знесиленими, виснаженими людьми. Піраміда мала зберегти безсмертя фараонові, а в людей відбирала життя.

Агнешка повела Марціна і Юна до Сфінкса. На сході блиснув Сіріус. Тої ж миті червоний диск сонця виринув з-за видноколу, і в його променях зникла зірка, що лічила літа древньому Єгиптові.

Перші сонячні промені падала на голову Сфінкса, на лице, сповнене величі й поважності.

— Кам леіл, кам я, — залупав протяглий спів. Але поблизу нікого не було видно. — Кам леіл, кам я. О сонце, ти, що даруєш нам день!

— Хто ж має слушність? — спитав Марцін. — Той, хто думає, ніби Сфінкса зроблено в часи фараона Хефрена, чи ті, хто визначає багато давніший час? Може, його зробили атланти?

— Не знаю, — стиха одказала Агнешка.

«Дивна істота людина, — думала вона. — Творить отакі чуда, а потім відкидає їх, мов забавку, що вже не тішить, і нищить, ламає. А потім знову відшукує сліди минулого, складає його з уламків, вгадує, яким воно було. Може, тому існує стільки легенд про кінець світу і про людей, які врятувались і почали життя спочатку?»

Небагато могла розповісти вона Юнові. Що ж він скаже своїм братам про Блакитну Планету, коли повернеться на Атіс?

Вона подивилась на Юна. Він вже не був для неї ані беззахисний гість здалека, якого вона хотіла врятувати від небезпеки, а згодом керувати ним, ані мужній та гнівний посланець іншої планети. Перед Сфінксом, вдивляючись в його скалічене обличчя, стояла просто розчарована людина. Агнешка забула про всі образи і страхи, думала тільки про те, що Юн може полетіти від них, сповнений презирства до Землі. Треба пояснити, розтлумачити…

— Юне! — вигукнули розпачливо. — Не думай погано про Землю! Я просто не зуміла тобі її показати. Таких людей, як Аменхотеп, було багато і зараз багато. Вір мені, Юне…

Він обернувся до неї. Вдивлявся в обличчя уважно, з якимось дивним виразом скорботи.

— Юне, вчені цілого світу, всієї земної кулі працюють спільно. Коли б ти облетів усі столиці, скрізь би зустрів на нарадах групи вчених з різних країн. Це дуже важливо, збагни, Юне, під порозуміння починаються нові часи… Все це нелегко, я знаю… Але вже один континент названо материком Миру! Там не воюють! Там люди з багатьох країн працюють у злагоді. І кожна людина може приїхати туди без віз, без дозволу, коли її праця служитиме людям.

Це в нас перший материк Миру. Але моя батьківщина разом з іншими бореться, щоб були на Землі цілі райони Миру, позбавлені найстрашнішої зброї, якою володіє людина. І я вірю: в майбутньому Земля стане материком Миру!