Читать «Загибель Уранії» онлайн - страница 23

— Почекайте, містер Кейз-Ол! — скрегоче зубами Айт. — Ми розрахуємося за все!

Тільки де там — лічильник газометра показує «20». Лишився двадцятигодинний балон кисню.

Айт прикрутив вентиль ще дужче. Шістдесят годин, понад півдоби на отакому повітряному пайку!.. Цього не можна витримати! І все-таки Айт витримував. Стогнав, часом втрачав свідомість, але одразу ж приходив до тями.

В одну з таких хвилин Айтові здалося, що він почав марити: повз нього нібито хтось промчав. Айт стрепенувся і глянув у бічне віконце шолома. Ні, таки й справді якийсь темний силует повільно пересувається, закриваючи собою зірки. Ось блиснув вогник — ніби на короткий час увімкнули ракетницю скафандра. І разом з тим Айт помітив, що він сам трохи схитнувся. Що це?.. Може, на нього наскочив якийсь крихітний метеорит? Але удару не було чути.

Айт занепокоєно позирав на всі боки. Мабуть, наглядач Орт вирішив знищити ненависного каторжника негайно.

Так і є. Силует, що промчав од Зорі Кейз-Ола повз Айта, тепер повертався назад.

Айт ввімкнув кисень на повну силу і напружився. Якщо вдасться схопитись за Орта, все піде по-іншому.

Людина промчала зовсім близько від Айта і, пролітаючи, на мить ввімкнула внутрішнє освітлення скафандра.

Ні, це був не Орт, а інженер Проут, похмурий Проут, який ніколи не розмовляв з каторжниками, але й не вчинив жодному з них зла. Куди й чого його носило аж ген за межі звичайних трас Зорі Кейз-Ола?

Проут ще раз увімкнув внутрішнє освітлення. Він чомусь скривився, хитнув головою…

Айт простежив за ним поглядом і раптом побачив: інженер тягне за собою тонісіньку ниточку, сріблясту павутинку, яка висить ось поруч! Їх навіть дві — Проут захопив Айта в петлю.

Коли б це вдень, коли б Пірейя не закрила сонячного світла, ці павутинки засяяли б яскравими лініями на тлі оксамитно-чорного неба і їх помітив би кожен. Зараз їх бачить тільки Айт, та й то лише тому, що на них падає відблиск вогнів Зорі Кейз-Ола.

Що замислив інженер Проут, Айт не знав. Але у всякому разі оці ниточки-павутинки допоможуть йому перейти безодню.

З величезною обережністю Айт схопився за одну з ниточок і ще обережніше почав намотувати її на рукав скафандра.

На кінці ниточки щось було — не масивне, бо Айт відчув дуже мале прискорення власного тіла, але й не дуже легке. Проте довелося намотати чимало нитки, доки предмет наблизився.

Балончик з киснем! На очі Айта навернулися сльози від радості і вдячності.

До балончика було прикріплено картку з цупкого паперу. Айт схопив її і, до болю напружуючи очі, прочитав при світлі далеких ліхтарів Зорі Кейз-Ола:

«Нитка прив'язана до ракети-поштаря. Траєкторію розраховано. Вас автоматично викине з парашутом над Монією. З'явіться: Дайлерстоун, Броклайн, 716, майстер Корк. Не баріться. Ваше загаяння — моя смерть».

О, Айт не барився, але й не квапився, щоб не увірвати свою єдину надію на порятунок — тонісіньку павутинку з перлону.