Читать «Загибель Уранії» онлайн - страница 213
Микола Олександрович Дашкієв
Якщо ж ви, люди іншої зоряної системи, стоїте вище за нас — даруйте нам наші помилки і невдачі. Наше майбутнє — попереду!
Розпливлось зображення Ейра Літтла на екрані. Пролунали мелодійні позивні Вищої Ради. І раптом перед очима мільйонів глядачів виникла грандіозна естакада. Похилими рейками на неї з елінга виїжджала космічна ракета. Титанатовий корпус її був завдовжки з океанський пароплав. Ракета не мала жодного вікна — тільки пази радіолокаторів та приймальних антен проступали на корпусі, як зябра акули.
Ракета виповзла і зупинилася край естакади. І тоді з елінга вийшов інженер Айт.
Він був у звичайному робочому комбінезоні. В цю урочисту мить запуску першої ракети-посланця академік не хотів постати перед людьми іншої зоряної системи незграбним опудалом в антирадіаційному скафандрі. Адже його зараз фіксують численні об'єктиви біоскопів. Його ракета помчить у Всесвіт крізь час і простір. Це найвища честь для вченого і людини. Як хороше відчувати себе молодим!
Ні, це вже не юність: на скронях сріблиться сивина. Але він повний сили і снаги. Хочеться жити, творити, мріяти і дерзати.
Айт знає: в цю мить там, в антирадіаційному житлі, на екран телевізора дивляться найдорожчі в світі люди — дружина й син. Йому аж перехоплює подих від хвилювання, від повноти щастя.
Айт зупинився біля естакади, глянув у далечінь так, ніби хотів пронизати поглядом Космос, і сказав тихо:
— Люди Всесвіту, пам'ятайте сумну історію Пірейї! Люди Всесвіту, пильнуйте!
…З тихим кришталевим дзвоном розплився образ, погас екранчик біоскопа. Розсунулися стіни кабіни, і перед Павлом Сєдих з'явилась засніжена, осяяна сонцем тайга.
Всюдихід космічних гостей, завершивши подорож навколо світу, зупинився в тайзі, поблизу Северська.
Машина виконала своє завдання. Відтепер вона скорялась людині.
