Читать «Загибель Уранії» онлайн - страница 15

На думку про це Павлові стало моторошно. Він згадав огидних володарів прибережних підводних скель і найглибших океанських западин.

«Спрут! — з огидою повторив Павло подумки. — Невже ці істоти прикріплені до стінок камери навіки?»

Погляд його нерухомих очей був утоплений в куток, на скручені в клубок сяжки. Час минав, але жоден з них не ворухнувся.

«Мертвий?.. Спить?..»

Важко уявити, щоб жива істота не зробила жодного поруху протягом довгого часу. Тільки машина може перебувати скільки завгодно в абсолютному спокої. Отже, Павло потрапив у полон до кібернетичної злагоди. Керовані по радіо машини — те, що було майже фантастикою чверть століття тому — нині стали давно пройденим етапом. Керування на відстані вже не задовольняло техніку надзвукових швидкостей, бо за мізерні частки секунди дії апаратів людина не встигала навіть схопитися за потрібні важелі. Тепер у науці й техніці основне місце посідають кібернетичні злагоди, які виконують надзвичайно складні завдання цілком самостійно за наперед складеною програмою. Машини не тільки грають в шахи, перекладають з однієї мови на іншу, але й керують іншими машинами, навіть можуть ремонтувати самих себе і конструювати ще складніші електронні злагоди.

Незважаючи на це, Павло усе ще сподівався: ось-ось відчиниться люк у стіні, і до кабіни зазирне якась істота. Хай вона буде бридкою, як жаба, чи, навпаки, красивою, як найдосконаліший утвір природи, — все одно це розумна істота і з нею можна знайти спільну мову.

Але ніхто не з'являвся. Бриніли, котилися по кришталевій плиті металеві дзвіночки. Збігав час, швидко чи повільно — не можна було визначити.

І Павло Сєдих заснув.

Подорож у невідоме

Пролунав різкий неприємний звук, спалахнуло світло — і Павло прокинувся. В першу мить він не міг второпати, де опинився, але поступово пригадалося все.

— Оуе… — попросив юнак.

Сяжки негайно виконали його прохання. Взагалі вони стали ласкавішими, прихильнішими — вже не стискували тіло, а легенько підтримували його, охоче поступаючись, коли Павло прибирав іншу позу.

— Я до ваших послуг! — сказав юнак, напившись. Він чудово відпочив і був у доброму настрої. Пережиті неприємності почали здаватися йому неістотними, а майбутнє — цікавим. Хай там що, а тільки він один з усіх людей Землі потрапив на всюдихід мешканців іншої планети!

Павло схвалював обережність космонавтів: для них справді могла бути небезпечною зустріч з чужими формами життя. Мікроби й хижаки, різні отрути, шкідливе випромінювання, інший склад атмосфери — все виступило б проти пришельців. Щоб не загинути, вони мусили сидіти до певного часу в герметичних камерах і вивчати все здалеку.

— Ну, друзі, прошу! — повторив Павло. Йому не терпілося прискорити процес знайомства.

Мабуть, за розкладом для полонених навчання починалося пізніше. Ніхто не відповів на заклик.

Тепер, коли світло з екранчика осявало приміщення, а «спрут» послабив обійми, можна було оглянути все навколо докладніше.