Читать «Мільйон і один день канікул» онлайн - страница 57

— Не бійтеся, місяцит вам сподобається, — усміхнувся Гум-гам. — Ви запитаєте: а що ми попросимо за місяцит? Нічого! Тільки нові ігри, в які будемо гратися разом. Між іншим, — провадив далі Гум-гам, — місяцит вигадав мій друг Максим. Я назвав його Великим Фантазером.

— Де Великий Фантазер? — покликав Кри-кри. — Покажися!

Максим підвівся. Сотні очей зорили на нього.

— Я дарую тобі камінь подорожувань, — мовив Кри-кри. — Він у тебе в кишені.

Великий Фантазер засунув руку до кишені й дістав кристал, що сяяв, наче маленьке сонце, такий самий, як той, що його підкидав у повітря Гум-гам, вертаючись додому. Діти, що сиділи поряд, зажмурилися.

— Ти знаєш, як з ним поводитися? — спитав Гум-гам.

— Так, — кивнув засліплений Максим і сховав камінь.

— Максим навчив нас гратися із змієм, а також у співучі двері, — сповістив Гум-гам.

— їв каруселі, і в літаючі теплоходи, — підказав Кри-кри.

— Теплоходи я вигадав! — пискнув Зайчик із юрби.

І тут усі засміялися, загомоніли, закричали:

— Ура! Будемо гратися! Хай живе місяцит!

Гум-гам оглянув присутніх і хитро посміхнувся:

— Я бачу, дехто вже скуштував місяциту і чекає, що буде далі. Скажіть тепер: “Р-раз!”

Глядачі злякано підхопилися, не розуміючи, куди зникли їхні товариші. Щойно сиділи поряд, балакали, жували місяцит, і вже їх нема — тільки прим’ятий слід на траві.

— Вони в ліжку, — пояснив спокійно Гум-гам. — А завтра нова гра.

“Р-раз!”.. Р-раз!.. Р-раз..”

Наче вітром зносить хлопчиків і дівчаток з галявини. Найсміливіші вже сплять удома. Найнерішучіші вагаються, переступають з ноги на ногу, а рука сама підносить до рота місяцит, і губи сонно шепочуть:

— Р-раз!..

Тиша. Гаснуть сині ялини. Потьмяніла трава.

І раптом спалахнули, вибухнули під ялинами різнобарвні кулі, ніби хтось величезний, багатоокий зирнув з лісу, — це космічні ігруни поверталися додому.

А вслід за спалахами — крик:

— Гум-гаме! Гум… га-аме!

Галявиною біг хлопчик.

— Гум… Га-аме!

— Це ти, Максиме?

Знайома постать у зоряному скафандрі виникла з темряви: Гум-гам спустився згори на парасолі. Максим підбіг до друга.

— Скажи, — задихаючись, питає хлопчик, — скажи, куди я потраплю, якщо підкину цей камінь? У космосі мільйон мільйонів зірок, а планет ще більше.

— Ти потрапиш на мою планету, — пообіцяв Гум-гам, — до мене додому.

— А як називається твоя планета? Твоя країна…

— Чи не все одно, як вона називається? Приходь, коли хочеш.

— Ні, ти скажи.

— Краще не питай, Максиме, — сказав блакитнолиций. — Ти порушуєш заборону…

— Ти чогось боїшся, — догадався Максим.

— Автук, — загадково промовив Гум-гам.

— Ав-тук, — повторив хлопчик незрозуміле для нього слово, що так дивно звучало.

— Автук керує усім на світі, — вів далі Гум-гам. — Якщо Автука про що-небудь спитаєш, гра припиняється…

Максим згадав, як повідпадали в нього прозорі крила, коли він розповів про Гум-гама, як обсипалися з дітей пелюстки, трава, листя…

Максим хотів дізнатися, що це таке — Автук, але не зважився.

— Я прийду до тебе в гості, — сказав Максим другові. — І не чіплятимуся з дурними запитаннями.

— Ти все побачиш сам, — відповів Гум-гам. — Моя планета називається Блакитна планета… Моя країна, — Гум-гам зітхнув, — моя країна зветься КРАЇНА БЕЗ ЧОМУ. — І він стомлено сказав: — На добраніч! Не скучай, Максиме!..