Читать «Мільйон і один день канікул» онлайн - страница 59

— Нікого немає. — Мишко знизав плечима, сів на стільця.

Третя спроба піаніста також скінчилася невдачею. Несподівано клацнула клавіша радіо. “Ні сну, ні спокою…” — загримів раптом потужний бас.

Це вже було занадто! Віра Іванівна зашарілася. і Мишко теж зашарівся, дарма що й не підходив до приймача. А в Сергія почався кашель, та такий сильний, що аж обличчя в нього стало геть малинове.

Віра Іванівна провела Сергія до кухні, дала йому води. Повернувшись, вона мовчки повисмикувала електричні шнури з розеток.

— Сподіваюся, більше нам ніщо не перешкодить, — сухо мовила вона. — Продовжимо урок. Будь ласка, Михайлику.

Мишко, на відміну від брата, знав п’єсу: його вважали старанним учнем. Проте зараз він не міг грати спокійно. Він ударив по клавішах що було сили, але звуку не почув. Мишко вдарив ще раз — клавіші глухо озвались. Піаніст перелякано глянув на вчительку.

Віра Іванівна торкнулася до клавішів. Інструмент мовчав.

— Я бачу, урок у нас зірвано, — промовила Віра Іванівна, натягуючи рукавички. — Попросіть батьків викликати майстра, нехай перевірить інструмент. І затямте: коли такі фокуси повторяться ще раз, я з вами не працюватиму.

— Які фокуси? — промимрив блідий Мишко.

— Ви краще знаєте, які!..

Коли вчителька пішла, брати розбушувалися.

— Це ти шепотів “раз!”, — вигукував Мишко, наступаючи з кулаками на Сергія, — а вона думала, що я вмикаю радіо. Нечесно!

— Але ж я не вмикав телевізора! — кричав у відповідь Сергій. — Признайся, це ти вигадав!

Мишко опустив кулаки.

— Я тебе рятував! Ти ж не вивчив уроку… Невже вона догадалася?

— Ага! А ти вивчив і хотів похвалитися. Тринь-бринь, а піаніно мовчить. Оце тобі, щоб не був такий мудрий!

Одне слово, брати посварилися й розійшлися. Один пішов купатися. А другий узяв лижі, взув черевики. Нічого дивного: з місяцитом у кишені вони могли гратися в що хотіли.

Усі в дворі бачили, як Мишко Сомов вийшов з лижами. Не звертаючи уваги на глузування, він досить спритно полинув піщаною стежкою, тоді по траві, наче по снігу. Лижник пихкав і кумедно розмахував палицями, але тільки тому, що давно не тренувався, та й сонце припікало аж ніяк не по-зимовому.

А поодинокі купальники на міському пляжі помітили, як ураз захвилювалася річка й прудкі хвилі набігли на пісок. Тут, біля самісінької води, якийсь дивак виставив свою кімнатну пальму, і під нею лежав ще не засмаглий хлопчик. То був Сергій. Він лінькувато кидав у хвилі камінчики, слухав йорський прибій і не дивувався, коли купальники вигукували:

“Хлопці, а вода ж то солона!”

Коли б учені з Академії наук дізналися, що робиться в десятиповерховому будинку на вулиці Гарібальді і довкола нього, вони облишили б важливі справи і привезли б усі прилади з своїх лабораторій у таємничий двір. Важко сказати, які відкриття зробили б учені, спостерігаючи звичайні ігри дітей, але, безперечно, наука збагатилася б. Наука, приміром, ще не знає таких випадків, коли в одному кутку подвір’я йде грибний дощ і під ним скачуть хлопчаки в трусах, а поряд височать снігові замети і дві команди змагаються в сніжки.