Читать «Мільйон і один день канікул» онлайн - страница 56

Глядачі ахнули. Від Місяця одламався величезний шматок і полетів униз, перекреслюючи чорноту неба. Усі підхопилися, затулили долонями вуха.

Наростаючий свист. Гуркіт вибуху. Вогненні бризки. І тиша… Біля ніг у Кри-кри лежить величезний мерехтливий камінь.

З ялин, що оточували галявину, посипалися блакитні іскри, — так бурхливо аплодували діти. Тільки Гум-гам був невдоволений.

— Кри-кри, що ти накоїв! — обурювався він. — Як ми тепер будемо гратися під обламаним, негарним Місяцем!

Місяць був схожий на кругляк сиру, від якого одламали шматочок.

— Це легко поправити! — крикнув Кри-кри.

Він ухопив брилу однією рукою. “Р-раз!” — і підняв її над головою. “Р-раз!” — і жбурнув у небо. Камінь, висвічуючи, долетів до Місяця. І опинився на попередньому місці. Знову повний диск спокійна світив на небі.

— Ого-о! Оце так силач! Молодчина, Кри-кри! — загула галявина.

— Ти що, чарівник, Кри-кри? — спитав брата Гум-гам.

— Чарівник? Ти кажеш дурниці, Гум-гаме. Чарівників не буває. Я, Кри-кри, багато мандрував у космосі, але ніде не зустрічав чарівників. Я й мої друзі — ми просто любимо гратися.

І Кри-кри крикнув у нічне небо:

— Тілі-тілі! Чур-чура!.. Тень-пень!..

Вони виникали у глибині неба й спускалися на траву, що тихо світилася, — один на маленькій хмаринці, другий з величезним листком у руках, третій із в’язкою кульок.

Їхні імена звучали незрозуміло-казково! І хоча Кри-кри щойно запевняв дітей, що його друзі не чарівники, дивно було бачити, як вони стрибають на галявину прямо з неба. Щоправда, майстри ігор жили в іншому кінці зоряного світу, і, певно, там були звичними імена, схожі на калатання дзвоників, а замість парашута, як видно, користувалися кулями та хмарками.

— Тінь-лінь!.. — викликав Кри-кри. — Дін-до!.. Пом-лом!.. Дара-даг!..

З великою, ніби соняшник, квіткою, з пропелером, що крутився, з паперовим змієм, на прозорих крилах стрибали на галявину синьолиці мандрівники у своїх дорожніх скафандрах. Приземлившись, вони незграбно підстрибували на місці, з цікавістю роздивлялися навсібіч і махали дітям, як давнім знайомим.

— Мої друзі принесли подарунок, — сповістив Кри-кри. — Хочете, діти, гратися в усе на світі? Гратися в зорі, в місяця, в будинки, в літаки, марсіан, риб, звірів, птахів — хочете? Гратися вдень і вночі, Щогодини, щохвилини — хочете?

— Хочемо! Хочемо! Хочемо! — громом вибухнула галявина.

— Роздайте всім місяцит! — наказав Кри-кри товаришам.

Синьолиці ігруни обійшли дітей, вручили кожному місяцит. Круглий, як медаль, у синій обгортці, з таємничими блискучими словами: “Я ВСЕ ВМІЮ”.

— Що це таке? — питали діти одне в одного. Гум-гам підняв руку.

— Це не простий місяцит, це місяцит для ігор, — пояснив він. — В ньому місячний порошок і зоряне світло. Той, хто візьме місяцит у руки і відкусить шматочок, — найщасливіша людина. Місяцит можна впустити з вікна й знову знайти, можна з’їсти й дістати з кишені новий… Але можна і назавжди загубити…

Діти розгублено мовчали, розглядаючи загадковий місяцит. Ніхто не наважився розгорнути синю обгортку.